Зразок роботи
1.1. Сутність поняття «імідж» та «репутація» у сфері публічного управління
У процесі еволюційного розвитку, щоб забезпечити безпеку і створити всі необхідні умови для розвитку і процвітання тієї чи іншої спільноти, люди почали формувати суспільство у вигляді певної ієрархічної структури, кожна людина займає єдину фіксовану посаду для виконання відповідної функції.
Часто людина, призначена на найвищі ранги, має велику владу над іншими і бере на себе їхні обов’язки. Будь-яке суспільство завжди потребувало гаранта — того, хто міг би справедливо й рівноправно врегулювати конфлікти, покарати винних і забезпечити іншим можливість вільно й комфортно жити разом. Зрештою, гарантом стає держава як політична територіальна організація суспільства, наділена повноваженнями, яка виконується суб’єктами влади відповідно до національного законодавства та зобов’язана забезпечити умови для сталого розвитку та комфортного життя його населення [5, c. 172].
Оскільки держава стала головним органом, який може гарантувати реалізацію та захист прав і свобод людини, вона наділяється важливими повноваженнями та функціями, а її здійснення повністю монополізовано державою. Проте, щоб запобігти зловживанню владою, була створена система «стримувань і противаг», основною метою якої було забезпечення рівноваги та запобігання концентрації влади в руках певних груп людей, здатних використовувати її цілком для своїх потреб, на власну користь, а не на користь суспільства в цілому. Справді, загальновизнані права і свободи людини і громадянина є основними принципами держави. Відповідно до статті 3 Конституції України «Визнання і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Тож країна в особі національних органів влади та державних службовців виробляє політику та приймає рішення, які впливають на життя кожного, хто живе на її території.
Тому цілком логічно, що закон встановлює деякі вимоги до тих, хто хоче стати державним службовцем і працювати на благо суспільства. Статтею 1 Закону України «Про державну службу» визначено: «Державний службовець – це громадянин України, який обіймає посаду державного службовця в державному органі, його установах, за рахунок державного бюджету та здійснюючи повноваження, встановлені ним на цю посаду, безпосередньо пов’язану з державним виконанням завдань і функцій службового органу, відповідно до принципів державної служби». Державними службовцями можуть бути громадяни України, які досягли повноліття, вільно володіють державною мовою та мають відповідну вищу освіту. Крім того, Закон передбачає низку факторів, які перешкоджають вступу осіб на державну службу [6, c. 98]. Зокрема:
не можуть стати державними службовцями особи, визнані недієздатними або обмежено в дієздатності;
мають не зняту або непогашену судимість за вчинення умисних злочинів;
адміністративні стягнення - протягом трьох років з дня набрання законної сили відповідним вироком суду;
є громадянином. іншої країни;
непроходження спеціальних перевірок тощо.
Тобто державний службовець – це особа, уповноважена на безпосереднє виконання та здійснення функцій держави в межах певної території країни. Вона діє від імені державної влади, а отже, і держави, тобто фактично представляє державу. Тому зовнішній вигляд, манери, стиль спілкування, репутація та імідж державного службовця становлять не тільки його особистий авторитет серед колег і народу, а й авторитет і імідж органу, в якому він обіймає посаду і працює [7, c. 40].
Магістр