Державна політика: аналіз та механізми впровадження (ID:1128977)

1.1. Теоретичні засади антимонопольної політики. Ще в минулому столітті в багатьох країнах монополізм був кваліфікований як економічний злочин проти суспільства. Відповідно були прийняті, приймаються і регулюються спеціальні закони, спрямовані на запобігання або ослаблення негативних наслідків монополізації ринків. Намагаючись компенсувати недосконалість ринку, держава, вдаючись до різних способів і методів, вибирає найбільш адекватні тому чи іншому завданню. Найважливіше з цих завдань - усунення наслідків, що породжуються недосконалостями ринку. Уперше такі закони були ухвалені наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше. Перші антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об`єднання), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополій (тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм виробляють (продають) усю чи більшу частину певного товару або послуги на конкретному ринку). Вони, переважно, не потрапляли під дію антимонопольного законодавства. Сучасне антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції. Антимонопольна політика - це цілеспрямована діяльність державних органів щодо захисту і посилення конкурентних засад в економіці і створення перешкод для виникнення надмірної влади монополій. Ця політика знаходить вираження в наступних діях: - попередження утворення і скорочення існуючої сфери монопольного ціноутворення: - розробка антимонопольного законодавства та застосування його в господарській практиці; - виключення умов для виникнення дефіциту в економіці; - проведення децентралізації ресурсів при їх надмірної концентрації в одних руках; - примусове розукрупнення фірм, монопольно контролюють ринок. Метою антимонопольного регулювання з боку держави є захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб’єктів господарювання. Об’єктами антимонопольної політики є монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб’єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади. Суб’єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об`єднань) та покупці.