Управління персоналом у сфері публічної служби (ID:481324)

Актуальність дослідження. Сьогодні в Україні проводиться кілька широкомасштабних реформ, основною з яких є зміна публічного управління. Суть цієї реформи зводиться до перетворення органів публічного управління на інституції служіння громадянам, створення партнерських відносин між владою та громадянами. Успішність цієї реформи буде залежати від того, чи знайдуться виконавці, які матимуть нові професійні та особистісні якості. Чи будуть вони готовими впроваджувати зміни, удосконалювати свої вміння та навички, постійно навчатися, підвищувати свої професійні та особистісні компетенції. Ухвалення нового Закону України «Про державну службу» докорінно змінює систему управління персоналом у сфері публічної служби, переводячи її площини типових відділів кадрів до повноцінної різнопланової професійної діяльності, яка відповідає сучасним вимогам часу та європейським нормам. Головне завдання держави, органів публічної влади всіх рівнів – створити таку систему управління персоналом у сфері публічної служби, яка у результаті сформує когорту професійних та компетентних службовців, які формуватимуть нову якість, високий престиж та імідж публічної служби на всіх рівнях публічного управління. Саме тому актуальним на сьогоднішній день є дослідження особливостей управління персоналом у сфері публічної служби в Україні. Питання управління персоналом у сфері публічної служби досліджує низка вітчизняних вчених, таких як С. Гайдученко, М. Долішній, Ю. Ковбасюк, В. Мартиненко, Р. Нижник, О. Куцевіл-Пархоменко, І. Шпекторенко, В. Щегорцова та багато інших.  Однак, не дивлячись на такий значний науковий доробок, питання управління персоналом у сфері публічної служби потребує подальшого широкого дослідження та вивчення. Метою магістерської роботи є обгрунтування розвитку управління персоналом у сфері публічної служби, шляхів та пропозицій щодо його  удосконалення.             Завданнями магістерської роботи є: -      вивчити наукові погляди на розвиток словосполучення «управління персоналом»; -      розглянути історію та сучасні тенденції управління персоналом у сфері публічної служби; -      розглянути становлення та розвиток системи управління державною службою України; -      охарактеризувати нормативно-правову базу формування та розвитку публічного управління; -      проаналізувати досягнення та тенденції розвитку управління персоналом у сфері публічної служби; -      вивчити зарубіжний досвід управління персоналом публічної служби; -      розглянути інноваційні підходи в управлінні  персоналом публічної служби; -      сформувати напрями удосконалення діяльності служб управління персоналом. Об’єктом дослідження є персонал органів публічної влади в Україні. Предметом дослідження виступають сучасний стан та особливості управління персоналом у сфері публічної служби.  Інформаційною базою дослідження є матеріали, загальні положення та висновки, що містяться в наукових публікаціях вітчизняних і зарубіжних науковців, що стосуються питань державного управління, розвитку державної кадрової політики, управління персоналом у сфері публічного управління, менеджменту, діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, звіти органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, нормативно-правові акти, а та також офіційні статистичні дані. Методи дослідження. В процесі дослідження використано наукові методи, які відображають, згідно з якими законами, принципами і положеннями наукової теорії виконана магістерська робота. За допомогою методу порівняння було розглянуто підходи та наукові погляди  щодо поняття «управління персоналом». Метод системного підходу допоміг встановити структурні зв’язки служб управління персоналом у сфері публічної служби. За допомогою історичного методу були розглянуті історичні тенденції управління персоналом у сфері публічної служби, а також становлення та розвиток системи управління державною службою в Україні. За допомогою методу компаративного аналізу були проаналізовані особливості зарубіжного досвіду управління персоналом у сфері публічної служби, а також порівняно інноваційні методи управління персоналом публічної служби в Україні. За допомогою методів аналізу даних та статистичного аналізу були детально розглянуті показники розвитку управління персоналом сфери публічної служби, а також проаналізовано необхідність удосконалення системи підвищення кваліфікації державних службовців та їх безперервного навчання. Для більш зручного подання аналітичного матеріалу були використані графічний і табличний методи. У першому розділі розглядаються теоретичні засади розвитку управління персоналом, зокрема: наукові погляди на розвиток словосполучення «управління персоналом»; історія та сучасні тенденції управління персоналом у сфері публічної служби; особливості становлення та розвитку системи управління державною службою України; 1. Вивчено наукові погляди на розвиток словосполучення «управління персоналом». У ході дослідження нами було з’ясовано, що поняття «управління» являє собою діяльність людей, направлену на організацію, координацію, мотивацію та контроль трудових колективів і окремих працівників в процесі виробництва продукції, надання послуг чи іншої діяльності. Також визначено, що поняття «персонал» – це особовий склад установи, підприємства, службовці що належать до однієї професійної категорії. У свою чергу, на основі узагальнення поглядів учених нами було визначено, що управління персоналом – це цілеспрямована дія на певний об'єкт (персонал) з метою стабілізації або зміни його стану так, щоб досягти поставленої мети організації. 2. Розглянувши історію та сучасні тенденції управління персоналом у сфері публічної служби, ми з’ясували історичні аспекти управління персоналом і виявили, що практика управління почала формуватися ще за часів Стародавньої Греції. Вона була поширеною у Македонії, Римі, Київській Русі та інших древніх державах. Однак до кінця ХІХ століття наукові підходи в галузі управління не використовувалися. І лише у першій половині ХХ століття, отримали розвиток декілька шкіл управлінської думки, які розглядали питання управління людськими кадрами. Засновником школи наукового управління вважають Ф.Тейлора. Його засади розвивали Ф Гілберт, Л. Гілберт і Г. Гант, котрі займалися дослідженнями на рівні організації. Із всіх проблем управління найбільш важливою є проблема людського фактору. Важливим внеском школи Тейлора було систематичне використання стимулювання працівників з метою зацікавлення у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Саме цей факт можна вважати початком зародження системи управління персоналом.   3. Нами розглянуто процес становлення та розвитку системи управління державною службою України. Встановлено, що початком зазначеного процесу можна вважати період проголошення Незалежності України. Ухвалення Конституції України, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих та підзаконних актів, що стосуються управління персоналом у сфері публічної служби сприяли розвитку системи управління державною службою в Україні. У другому розділі проведено аналіз сучасного стану розвитку управління персоналом у сфері публічної служби, зокрема: нормативно-правової бази формування та розвитку публічного управління; досягнення та тенденції розвитку управління персоналом у сфері публічної служби; зарубіжного досвіду управління персоналом публічної служби. 4. Охарактеризувавши нормативно-правову базу формування та розвитку публічного управління ми визначили, що публічне управління в Україні має досить широкий спектр законодавчого забезпечення – законів та підзаконних актів загалом, та у сфері управління персоналом публічної служби зокрема. Однак, багато з них є застарілими і такими, що не відповідають сучасним реаліям, вимогам і нормам сучасної європейської країни і сучасної державної служби. Прогресивними кроками у цьому напрямку можна вважати зрушення, які відбулися з ухваленням нового Закону України «Про державну службу» та законодавчих актів, що стосуються реформи децентралізації. 5. Проаналізовано досягнення та тенденції розвитку управління персоналом у сфері публічної служби. На сьогоднішній день серед головних досягнень, які можна спостерігати у сфері управління персоналом публічної служби, можна вважати ухвалення нового Закону України «Про державну службу», який почав діяти з 1 травня 2016 року. Характеризуючи цей нормативно-правовий документ, зазначимо, що Україна вперше отримала концептуально прогресивний Закон, що дозволяє сформувати професійний корпус державної служби. Поряд з ухваленням зазначеного документу, на сьогоднішній день спостерігаються і негативні тенденції у сфері розвитку персоналу публічної служби. По-перше публічна служба сьогодні не має бренду роботодавця, бренду професійної державної служби, який би приваблював найкращих експертів  і молодих людей, які відкриті для нових проектів і бажають розпочати свою кар’єру саме в органах публічної влади. По-друге, сьогодні немає визначення та визнання суспільної ролі державного службовця, а звідси, і можливості створити корпус професійних державних службовців. По-третє, не дивлячись на законодавче закріплення, на сьогоднішній день відсутня сучасна система оплати праці персоналу публічної служби, що враховує внутрішню справедливість та ринковий рівень заробітної плати, і базується не на тривалості перебування на тій чи іншій посаді, а на реальних результатах діяльності, прив’язаних до цілей органу публічної влади. По-четверте, для розвитку персоналу публічної служби на сьогоднішній день не достатньою мірою створено систему розвитку професійних навичок та компетентностей, що враховує досвід не лише державної служби, але і приватного сектору.