Зразок роботи
У Європі важливість академічної свободи ілюструє той факт, що в багатьох країнах академічна автономія гарантується конституцією або прямо згадується у законодавстві про вищу освіту. Це фундаментальна цінність і опора системи вищої освіти в Європі. [45] Саме тому було вирішено порівнювати рівень впровадження академічної автономії в Україні з країнами Європи.
ЄАУ з 2007 року почала систематизувати дані щодо стану університетської автономії у країнах Європи та проводити порівняльні аналізи отриманої статистики. На прикладі останнього дослідження організації, що було проведено у 2017 році та охоплює 10 років збору інформації, ми можемо порівняти рівень академічної автономії України з країнами ЄС.
Попри те, що Україна не приймала участь в дослідженні ЄАУ, проєкт ATHENA, що підтримується програмою Європейського Союзу TEMPUS, проаналізував рівень академічної автономії українських університетів та включив Україну до загального рейтингу європейських країн.
Згідно з аналізом проєкту ATHENA, стан забезпечення академічної автономії України становить на рівні 51%, що розміщує державу на 23 місце у загальному рейтингу європейських країн поряд з Чехією (52%) та Нідерландами (48%) (Додаток А). Зазначимо, що найвищі показники рівня академічної автономії станом на 2016 рік спостерігаємо в Естонії (98%), Фінляндії (90%), Ірландії (89%), Люксембурзі (89%), Великобританії (89%) [44]. Рівень академічної автономії університетів у цих країнах визнається як “високий”.
Зазначимо, що ЄАУ виділяє шість головних критеріїв, що характеризують рівень академічної автономії у закладах вищої освіти, згідно з якими організація проводить регулярні дослідження.
Методологія містить у собі наступні критерії:
1. Можливість незалежно та самостійно приймати рішення щодо кількості студентів;
2. Можливість відбирати студентів;
3. Можливість впроваджувати та припиняти освітні програми;
4. Можливість вибирати мову навчання;
5. Можливість вибирати механізми забезпечення якості освіти та агенції забезпечення якості;
6. Здатність розробляти зміст освітніх програм.
Порівняємо стан та ступінь впровадження цих критеріїв в системі вищої освіти України та деяких країн Європи та визначимо, за якою нормативно-правовою базою регулюються зазначені критерії. Розпочнемо дослідження з розгляду питання про право приймати рішення щодо кількості навчальних місць у закладі освіти.
У європейському освітньому просторі п’ять методів при визначенні загальної кількості навчальних місць в університеті, які зазначені на складеному нами графіку (рис. 2.1) та містять інформацію про кількість країн, що використовують той чи інший метод.
Рисунок 2.1
Рис. 2.1. Методи визначення кількості студентів в університетах ЄС
За статистикою меншість систем освіти ЄС надають університетам дозвіл на самостійне визначення кількості навчальних місць у закладі. Лише законодавство семи країн Євросоюзу надає закладам вищої освіти повну академічну автономію у зазначеному питанні, а саме: Естонія, Ірландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Швеція та Велика Британія.
Найбільш поширеним та звичним методом визначення кількості студентів стала так звана “кооперативна” модель, що передбачає переговорний процес між закладом вищої освіти та державним органом. Цей переговорний процес може відбуватися двома шляхами. У першому випадку заклади освіти напряму комунікують з відповідним міністерством щодо кількості студентів. У другому випадку використовується система, при якій державні органи влади встановлюють кількість бюджетних навчальних місць, а університети - кількість місця за контрактною формою навчання. “Кооперативна” модель не надає виняткового права для університету впливати на кількість навчальних місць.
Попри те, що 7 країн ЄС дозволяють закладам вищої освіти самостійно визначати кількість навчальних місць, в їхньому законодавстві існують певні обмеження. Наприклад, у Польщі в 2011 році було введено положення, що не дозволяє університетам збільшувати загальну кількість студентів денної форми більше ніж на 2% у порівнянні з попереднім роком.
Також варто відмітити декілька рішень та розробок щодо впровадження рівня автономії у деяких країн ЄС. Наприклад у Данії до 2014 року кількість навчальних місць самостійно контролювалася та визначалася університетами. Проте уряд Данії вирішив штучно обмежити доступ вступників до освітніх програм, що мали низький рівень зайнятості в країні. Раніше кількість студентів контролювалася університетами, за винятком окремих галузей, таких як медицина. [45]
В Україні ж кількість місць навчання визначається згідно з ліцензійним обсягом за статтею 24 ЗУ “Про вищу освіту”, а кількість місць навчання за кошти держбюджету визначається за правилами “широкого конкурсу” згідно з статтею 72 ЗУ “Про вищу освіту”. [41]
Розглянемо можливість закладу освіти відбирати студентів та встановлювати правила прийому на навчання. ЄАУ виокремлює три моделі щодо визначення правил прийому, які діють в європейських системах вищої освіти, а саме: правила прийому повністю регулюються державним органом, правила прийому регулюються сувмісно з державним органом і університетом, правила прийому встановлює університет самостійно.
На основі досліджень ЄАУ нами були розроблені два графіка (рис. 2.2 і рис. 2.3), що зображують моделі правил прийому студентів до університету у країнах ЄС на бакалаврському та магістерському рівні, а також кількість держав, що впровадили зазначені моделі. Так було виявлено, що університетам на магістерському рівні у сфері визначення правил прийому надаються більш широкі повноваження у переважній кількості країн, ніж на бакалаврському рівні.
Рисунок 2.2
Рис. 2.2. Моделі правил прийому студентів до університету у країнах ЄС на бакалаврському рівні
Рисунок 2.3
Рис 2.3. Моделі правил прийому студентів до університету у країнах ЄС на магістерському рівні
Якщо на бакалаврському рівні більшість країн регулює умови вступу сумісно з університетами, то на магістерському рівні переважна кількість країн надає право університетам самостійно визначати спосіб відбору студентів. На магістерському рівні вступ студентів регулюється державою лише у франкомовному районі Бельгії та Швейцарії, демонструючи в інших місцях широкі повноваження для університетів.
В Україні прийом на навчання до ЗВО відбувається згідно зі статтею 44 ЗУ “Про вищу освіту” відповідно до Умов прийому на навчання, що затверджуються МОН. У частині 5 статті 44 ЗУ “Про вищу освіту” також йдеться, що вчена рада ЗВО затверджує Правила прийому відповідно до Умов прийому навчання для здобуття вищої освіти. [43] Рівень академічної автономії України у цьому питання експертним середовищем визначається на низькому рівні, що є найнижчим показником серед всіх інших перерахованих вище критеріїв. [41]
Наступним критерієм, який досліджує ЄАУ, є можливість закладів освіти створювати та зупиняти освітні програми. Переважно створення нових освітніх програм у країнах Європи вимагає затвердження відповідного міністерства чи іншого державного органу. Проте процедури схвалення освітніх програм відрізняються у різних країнах та можуть бути складними або простими.
За даними ЄАУ найбільш поширеними моделями впровадження нових освітніх програм в закладах освіти Європи є: обов’язкова акредитація освітніх програм для їхнього запровадження, акредитація не потрібна, потрібна попередня акредитація для отримання державного фінансування. Ми відобразили дані про кількість країн, які використовують зазначені моделі, у графіку (рис 2.4).
На бакалаврському рівні університети у восьми країнах ЄС можуть запровадити освітні програми без попередньої акредитації. Однак навіть у цих країнах створення програм має відповідати певним затвердженим нормам. Наприклад, попри те, що університети Австрії мають повноваження самостійно відкривати освітні програми, вони мають узгодити їх з міністерством, якщо заклад хоче отримати державну фінансову підтримку. [45]
Датська система забезпечення якості перебуває в перехідному періоді, еволюцінуючи від акредитації програми до акредитації інституту. Наразі половина університетів цієї системи отримала інституційну акредитацію та може запроваджувати нові програми без попередньої акредитації.
Рисунок 2.4
Рис 2.4. Моделі впровадження нових освітніх програм університетами у країнах ЄС
В українській системі освіти програми розробляються та впроваджуються університетом самостійно з урахуванням вимог до відповідного освітнього рівня, про це вказано в частині 5 статті 9 ЗУ “Про вищу освіту”. [43] Проте право закладу освіти зупиняти освітню програму законом не регулюється, тож, заклади освіти мають можливість зробити це самостійно. Загальна оцінка рівня впровадження автономії в сфері створення та припинення освітніх програм в Україні оцінюється на “середньому” рівні. [41]
Характерною ознакою широкої академічної автономії ЗВО є його можливість обирати мову навчання. Університети Європи переважно можуть самостійно обирати мову навчання на різних рівнях (рис 2.5). Лише в Ісландії ситуація відрізняється між бакалаврським та магістерським рівнем, що засвідчує обмеження на використанні іноземної мови для навчання бакалаврів.
Рисунок 2.5
Рис 2.5. Право закладів вищої освіти ЄС обирати мову навчання
У меншості систем освіти деякі обмеження щодо вибору мови навчання можуть все-таки накладатися, таких країн у Європі 9: Бельгія (Фландрія та франкомовний регіон Бельгії), Франція, Хорватія, Ісландія, Латвія, Литва, Сербія, Словенія. У Франції діє загальне правило, згідно з яким університети можуть пропонувати диплом бакалавра лише національною мовою. У Фландрії та Латвії існують обмеження щодо кількості програм або курсів, які можуть пропонуватися іноземними мовами; у франкомовному регіоні Бельгії та Словенії програми іншими мовами повинні бути доступними паралельно національною мовою. А хорватські та латвійські університети не отримують фінансування на програми, що викладаються іноземними мовами.
В Україні ситуація щодо вибору української мови подібна до системи вищої освіти в франкомовному регіоні Бельгії та Словенії. У разі введенні дисципліни іноземної мови, здобувачі освіти мають мати також доступ до аналогічної програми державною мовою. Питання у цій сфері регулюється статтею 48 ЗУ “Про вищу освіту”, а також статтею 10 ЗУ “Про освіту”, що визначають мову викладання у ЗВО українську.
Можливість вибирати механізми забезпечення якості освіти та агенції забезпечення якості є наступним критерієм академічної автономії ЗВО. Рідко коли європейські університети можуть вільно та відповідно до своїх потреб обирати механізми забезпечення якості освіти. Така можливість є, наприклад, у трьох землях Німеччини, де закон дозволяє університетам подаватися на інституційну акредитацію, що називається “системною акредитацією”. Заклади, які успішно проходять системну акредитацію, можуть акредитувати власні навчальні програми.
Наразі 8 європейських країн дозволяють у своєму законодавстві університетам обирати агенції з забезпечення якості освіти, у тому числі вибрати з переліку іноземних структур. У той час як у 21 країні ЄС університети такої можливості не мають.
В Україні правила щодо процедур забезпечення якості освіти встановлює Національне агентство з забезпечення якості вищої освіти. Проте паралельно можуть здійснювати свою діяльність іноземні агенції та структури, що входять до затвердженого списку КМУ. Рівень забезпечення якості освіти в Україні визначається на середньому рівні. [41]
Останній критерій, що визначає академічну автономію з переліку ЄАУ, це здатність закладу розробляти зміст освітніх програм. У переважній більшості систем університети мають право самостійно визначати зміст програм, окрім регульованих професій, таких як медицина.
Рисунок 2.6
Рис 2.6. Здатність закладу освіти розробляти зміст освітніх програм
Лише у трьох європейських країнах розробку змісту освітніх програм уточнює зовнішній орган: в Італії, Латвії та Литві. У Латвії університети мають дотримуватися “стандарту академічної освіти” та “стандарту професійної вищої освіти”, що містять загальні вказівки та визначають певні аспекти навчання, наприклад, мінімальну тривалість заняття у професійних програмах. Крім того, вони прописують певні модулі, наприклад, щодо підприємницьких навичок для всіх ступенів. У Литві агентство із забезпечення якості освіти визначає певний зміст освітньої програми у рамках процесу акредитації. Університети сприймають це як значну перешкоду для диверсифікації, інновацій та конкурентоспроможності.
Варто відмітити, що польська влада більше не прописує зміст академічних курсів. Національна рамка кваліфікацій надала університетам більшу свободу розробляти зміст програм. Попередні міністерські нормативи щодо змісту програми обмежили до загальних вимог щодо результатів навчання, але зміст може відрізнятися, що сприяє збільшенню різноманітності в системі вищої освіти. [45]
В Україні ЗВО мають право самостійно розробляти зміст освітніх програм, але вимоги до них встановлюються стандартом вищої освіти в залежності від дисципліни. (ст. 10, 32, ЗУ “Про вищу освіту”). Також зміст освітніх програм має відповідати Стандарту вищої освіти, що встановлює вимоги до контенту та результати навчання. Рівень академічної автономії української системи вищої освіти у напрямку розробки змісту програм визначений на “середньому” рівні. [41]
Узагальнену таблицю порівняння законодавства України та країн Європи за критеріями ЄАУ щодо рівня академічної автономії представлена у додатках (Додаток Б)
Можна зробити висновок, що у порівнянні з європейськими країнами рівень реалізації академічної автономії ЗВО в Україні є помірним та характеризується значним втручання центрального державного органу у сфері освіти в академічну свободу університетів. Проте, зазначимо, що жодна країна ЄС не надає своїм університети абсолютної автономії за всіма критеріями академічної свободи.
Висновки до другого розділу
У результаті напрацювань Розділу 2 були зроблені наступні висновки:
У результаті розроблення та оновлення нормативно-правової бази України, що визначає межі повноважень ЗСО та ЗВО, управлінці та педагогічні працівники отримали певний обсяг академічної автономії, що наразі регулюється ЗУ «Про освіту», ЗУ «Про повну загальну середню освіту», ЗУ “Про вищу освіту”, спеціальними законами та установчими документами закладів освіти.
Попри те, що до 2014 року найбільша увага приділялась саме фінансовій автономії, наразі відбувається вирівнювання балансу між рівнями автономізації закладів за академічним, організаційним, кадровим та фінансовим спрямуванням, що в подальшому забезпечить комплексну реалізацію принципу автономії у закладах загальної середньої освіти.
Було виявлено, що внаслідок поширення COVID-19 на території країни, автономія ЗЗСО сприятиме своєчасному та індивідуальному пристосуванню до сучасних вимог, на противагу централізованому способу врегулювання представленого виклику. Зокрема про це свідчить право закладів освіти на вільний вибір систем для дистанційного навчання.
З’ясовано, що рівень впровадження академічної автономії української вищої освіти за критеріями, що були розроблені за методологією ЄАУ, залишається нижчим ніж “середній”. При цьому рівень впровадження принципів академічної автономії значною мірою зріс у порівнянні з 2014 роком.
Було розглянуто та порівняно нормативно-правове регулювання академічної автономії в системах вищої освіти країн ЄС та України, у результаті чого були виявлені суттєві недоліки та прогалини в українському законодавстві щодо забезпечення академічної автономії.
Магістр