Зразок роботи
Останнім часом виявляється тенденція трансформації міжнародного міграційного права з підгалузі міжнародного публічного права на самостійну галузь міжнародного права. Це зумовлено тим, що міжнародне міграційне право є цілісною освітою з автономними суб'єктами та об'єктом і регламентує специфічний вид відносин, а саме – міжнародні міграційні відносини. На жаль, зараз багато дослідників та юристів-міжнародників не приділяють міжнародному міграційному праву особливої уваги, так само як і аналізу його джерел.
Виходячи з цього, метою даної роботи є виділення джерел міжнародного міграційного права на основі джерел міжнародного публічного права та їх дослідження у систематизованому вигляді. Що стосується міжнародного міграційного права джерелами вважатимуться ті форми, у яких виражені правила поведінки суб'єктів міжнародних міграційних відносин.
При цьому основна проблема полягає у відсутності єдиної думки щодо переліку джерел міжнародного права (що однаково відноситься і до міжнародного міграційного права). Приблизний перелік джерел, який багатьма юристами-міжнародниками (Г. І. Тункін, Ю. М. Колосов, Е. С. Кривчикова) приймається як спільні джерела міжнародного права, міститься у статті 38 Статуту Міжнародного суду ООН і включає міжнародні конвенції, міжнародний звичай, загальні принципи права, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права. [1]
Однак треба мати на увазі, що Статут має функціональний характер, встановлюючи правила, обов'язкові для Міжнародного суду ООН. Отже, перелік зазначених у ньому джерел міжнародного права є однозначно вичерпним і підлягає доповненню. Основне місце серед міжнародних документів, що є базовими для міжнародного міграційного права, займає Загальна декларація прав людини, в якій сформульовані права, що стосуються, зокрема, міграції: право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах кожної держави; право залишати будь-яку країну; право шукати притулку в інших країнах та користуватися цим притулком тощо.
І хоча Декларація була прийнята як заява про політичні наміри, а не як юридично обов'язковий договір, вона має велике значення як перший міжнародний документ, який закріпив права людини.
Необхідно також зазначити, що з часу прийняття Декларації багато її принципів були повторені в юридично обов'язкових документах і набули статусу загальних звичайних норм, незалежно від того, міститься така угода в одному, двох або кількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування. [2]
Зі створенням та діяльністю міжнародних організацій з певних проблем міграції активізувалася розробка та прийняття відповідних конвенцій. Так, серед міжнародних договорів у галузі міжнародного міграційного права не можна не відзначити міжнародні договори щодо регулювання проблем біженців. Конвенція про статус біженців 1951 р. та Протокол до неї 1967 р. є універсальними договорами, що встановлюють конкретний правовий режим для тих, хто потребує міжнародного захисту.
Дані документи закріплюють заборону на повернення біженців та осіб, які шукають притулку, туди, де їм загрожуватимуть переслідування (принцип відмови від зворотної висилки, або non-refoulment), вимога про недискримінаційне поводження з усіма біженцями, стандарти поводження з ними, притулку та ін.
Важливий внесок у закріплення прав і свобод людини в галузі міграційних відносин внесли Конвенція ООН про скорочення безгромадянства 1961 р., Конвенція МОП про зловживання у сфері міграції та забезпечення трудящим-мігрантам рівності можливостей та звернення 1975 р., Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей 1990 р. Крім того, міжнародне співтовариство вживає значних зусиль для ефективного протистояння незаконній міграції. [3]
Ця проблема широко враховується у розробці міжнародно-правових актів з питань боротьби з міжнародною злочинністю у межах ООН. Яскравою ілюстрацією цього служать Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р. і два протоколи до неї: Протокол проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрі та Протокол про попередження торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми.
Теорія завжди грала істотну роль юриспруденції. У ХІХ ст. праці видатних учених у галузі міжнародного права часто розглядалися як джерела міжнародного права. Проте історично доктрини міжнародного права завжди страждали на націоналізм, і лише останнім часом посилюється процес інтернаціоналізації міжнародно-правової теорії.
Нині не можна виключати значення доктрини міжнародного міграційного права, оскільки у необхідних випадках вона сприяє з'ясування окремих міжнародно-правових положень. Проте слід зазначити, що доктрини (навіть найбільш кваліфікованих фахівців у галузі права) можуть бути лише допоміжними засобами для визначення точного змісту позицій суб'єктів міжнародного права при застосуванні та тлумаченні міжнародно-правових норм.
Як було зазначено, відбувається поступова трансформація міжнародного міграційного права на самостійну галузь права.
Отже, можна говорити, що міжнародне міграційне право має свою чітко позначену систему джерел. На нашу думку, виходячи з джерел міжнародного публічного права, у систему джерел міжнародного міграційного права можна включити міжнародний договір, міжнародний звичай, рішення міжнародних судових органів (Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини), акти міжнародних організацій, доктрину міжнародного міграційного права.
Сукупність норм міжнародного міграційного права слід розглядати саме в організованій цілісній системі з метою найефективнішого їх застосування. Усе це вимагатиме глибшого аналізу джерел міжнародного міграційного правничий та його подальшої систематизації.
Магістр