Теоретичні основи соціальної роботи з бездомними в Україні (ID:1125457)

Розділ 1. Проблема визначення поняття бездомність Бездомність – це явище, яке має соціальні, економічні та правові коріння. Українські бездомні – особи різної статі, віку, стану здоров’я, інтелектуального рівня, освіти, кваліфікації, життєвого досвіду та з різними причинами втрати житла. Особливо великими темпами почало рости число бездомних осіб і безпритульних дітей в Україні на початку 90-х років. Розпад Радянського Союзу став причиною того, що значна кількість людей втратила роботу, зіштовхнулася з необхідністю переїздити на нове місце проживання, інколи і в інший населений пункт; зруйнувалися різноманітні соціальні мережі, які у разі необхідності надавали індивідові та сім’ям підтримку; родини опинилися в важкому фінансовому становищі, люди були змушені шукати нову роботу, нерідко і за кордоном; припинила функціонувати за відсутності фінансування значна кількість дитячих закладів, тому можливість належного догляду за дітьми зменшилась тощо. Все це призвело до того, що багато вихованців дитячих будинків та дітей в минулому з повноцінних сімей опинилися на вулиці, до того ж, непоодинокими стали випадки втрати житла й дорослими особами [5]. Перша хвиля безпритульності, як цей процес називають у літературі, триває й сьогодні в різних інтенсивностях і проявах. Безпритульність – це тривалий процес із етапами та характеристиками. Результатом цього процесу стане збільшення прірви між бездомними та суспільством. Цей розрив відобразиться в об'єктивних і суб'єктивних негативних наслідках. Перший проявляється в ускладненні доступу до легальної зайнятості, доступу до медичної допомоги, освіти, правового захисту тощо, тобто практичної неможливості реалізації прав бездомних. До суб'єктивних наслідків відносяться зміни в психології індивіда, коли його звична поведінка переходить у нові форми внаслідок адаптації до екстремальних умов життя. Таким чином, бездомні — це «нижня» частина суспільства, яка характеризується різким зниженням мобільності.