ДІТИ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ (ID:1229913)

Актуальність. Україна є учасницею більшості конвенцій під егідою ООН, які пов’язані із захистом прав людини. Як і кожна країна світу, ми взяли на себе зобов'язання виконувати ці міжнародні конвенції. Ми повинні керуватись принципами та нормами цих угод у своєму державному законодавстві. Навіть більше — ми повинні організувати умови для здійснення й захисту прав кожної людини, і в першу чергу захистити осіб з обмеженими можливостями, а й зокрема, дітей. Огляд соціальних проблем у сучасній Україні показав, що на перший план виходить проблема зі здоров’ям у дітей та молоді. Інформація надана Міністерством соціальної політики засвідчила наявність негативної тенденції зростання чисельності дітей з особливостями психофізичного розвитку. Така ситуація обумовлює необхідність різних форм соціальної допомоги та підтримки таких дітей. Цивілізованість нашого суспільства в деякій мірі визначається ставленням цього суспільства до соціально незахищених груп населення, зокрема до дітей-інвалідів, їхніх сімей тощо. Умови економічної кризи, нестабільність ситуації майже всіх складових гуманітарної сфери, призвели до того, що діти з інвалідністю виявилися однією з найбільш незахищених категорій населення. І тому, соціальна робота з даною категорією потребує подальшого розвитку організації, з урахуванням усіх специфічних особливостей дітей з обмеженими можливостями та співпраці з ними. У нашій державі наявне досить розвинуте законодавство, яке ніби і декларує права дитини з особливими потребами на розвиток, освіту, соціальну інтеграцію, але і одночасно, відсутні механізмі реалізації цих законів. В цьому і парадокс нашого трансформаційного періоду в державі. До недавнього часу державна соціальна політика здійснювалась з орієнтацією на відокремлення дітей з вадами розвитку. Найкращим варіантом вважалось – розмістити їх у закладах інтернатного типу, забезпечивши їх оптимальними умовами для проживання і вихователями. Проте не розглядався негативний момент, що перебування дитини в такій установі відокремлює її від соціальних контактів з суспільством, сім’єю, обмежували коло міжособистісної взаємодії між вихованцями, у яких наявне порушення у розвитку, і як висновок: низький рівень соціалізації та занижений рівень отриманої освіти.