0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Девіантна поведінка учнів підліткового віку (ID:334428)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Соціальна робота
Сторінок: 51
Рік виконання: 2020
Вартість: 500
Купити цю роботу
Зміст
ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………...3 РОЗДІЛ 1. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ПІДЛІТКІВ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА……………………………………………………………….……..4 1.1. Сутність девіантної поведінки………………………..………...........4 1.2. Характеристика видів девіантної поведінки………………………..8 1.3. Соціально-психологічні особливості підлітків девіантної поведінки………………………………………………………………………...12 РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ЗАКЛАДІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ…………………………….18 2.1. Напрями соціально-педагогічної роботи з девіантними підлітками………………………………………………………………………..18 2.2. Форми соціально-педагогічної роботи з учнями підліткового віку щодо профілактики та подолання девіантної поведінки………………….…23 2.3. Методи соціально-педагогічної роботи з підлітками девіантної поведінки…………………………………….…………………………..………32 ВИСНОВКИ………………………….…………………………………..36 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..38 ДОДАТКИ………………………………………………………………..
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
1.1 Сутність девіантної поведінки Проблема порушення поведінки та її корекції завжди була важливою у педагогіці, психології, кримінології, але останнім часом вона набуває масового характеру. Виникнення девіантної поведінки у підлітків відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших чинників. Серед цих чинників у нас час особливо відзначити посилення соціального розшарування суспільства , непідготовленість соціальних інститутів до забезпечення успішної соціалізації підлітка в умовах трансформації суспільства , дефіцит засобів і технологій розвитку соціальних служб, орієнтованих на створення умов для самореалізації підлітків , недостатньо високий рівень освіченості фахівців , які покликані надавати допомогу особистостям з поведінковими девіаціями. Проблема девіантної поведінки вивчається давно, але незважаючи на це в сучасному світі вона не стає менш актуальною. Справа в тому, що девіантна поведінка, як правило, закладається в підлітковому віці, адже протягом цього періоду відбувається своєрідний перехід від дитинства до дорослості, від незрілості до зрілості, який пронизує всі сторони розвитку підлітка. Крім того, загальновідомо, що підлітки у наш час є одним з найменш захищених верств населення. Отже, якщо не займатися виявленням і профілактикою девіантної поведінки у підлітковому віці, то ця проблема не зникне сама по собі. Тривожним симптомом є зростання числа підлітків з девіантною поведінкою, що проявляється в асоціальних, конфліктних і агресивних вчинках, деструктивних діях, відсутності інтересу до навчання, тощо. У перекладі з латинської «девіація» означає відхилення. Початковим для розуміння сутності девіантної поведінки є поняття «норма». Соціальні норми – це засновані на цінностях правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють дії та вчинки людей, соціальних груп, зміцнюючи стабільність та єдність суспільства. Норми втілюються в юридичних законах, моралі, етикеті. Вихід за ці норми розцінюється суспільством як девіантна поведінка. У більшості випадків вона підлягає соціальним санкціям – від суспільного осуду до кримінального покарання [13, с. 10]. О. Шарапова виділяє кілька рівнів вимог до встановлення норми поведінки: методологічний, політичний, адміністративний, педагогічний, соціальний, корпоративний. Так на методологічному рівні норми виводяться з загальнолюдських цінностей, ідеалів та цілей виховання. На політичному рівні вимоги до виховання формуються у програмних документах перспективного розвитку суспільства, його економіки, соціальної сфери. Загалом задаються вимоги до вихованості, освіченості, рівня розвитку людей, здатних підтримувати та втілювати в життя наміри політичної еліти [31, с. 21]. Умовно всі відхилення від норми можна розділити на чотири групи: фізичні, психічні, педагогічні та соціальні. 1) фізичні (пов’язані зі здоров’ям дитини, що виявляються медичними показниками); 2) психічні (пов’язані із розумовим розвитком дитини, її психічними недоліками - затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, олігофренією тощо); 3) педагогічні (характеризуються відставанням від навчально-виховних стандартів, наприклад, діти, що не отримали загальної середньої освіти); 4) соціальні (пов’язані з поняттям соціальної норми - універсальної чи часткової; наприклад, діти-сироти, важковиховувані тощо) [25; с. 149]. У «Психологічному словнику» [26] дається новий підхід до визначення девіантної (що відхиляється) поведінки, за яким – це дії, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві (соціальній групі) нормам і призводить порушника до ізоляції, лікування, виправлення або покарання. Як пише професор соціології Каліфорнійського університету в Берклі (США) Н. Смелзер, девіація важко піддається визначенню, що пов’язано з невизначеністю і різноманіттям поведінкових очікувань. Девіація веде за собою ізоляцію, лікування, виправлення або інше покарання. Н. Смелзер виділяє три основних компоненти девіації: а) людину, якій властива певна поведінка; б) норму або очікування, що є критерієм оцінки поведінки як девіантної; в) іншу групу або організацію, що реагує на дану поведінку [26]. Згідно точки зору А. Коена, девіантною є поведінка, яка відрізняється від інституциалізованих очікувань, тобто тих очікувань, що приймаються та признаються законними усередині соціальної системи.[1, с. 688]. В. Афанасьєва визначає девіантну поведінку як таку, що не відповідає правовим, моральним, етичним та іншим нормативним вимогам того конкретного суспільства, у якому живе й діє індивід. Результатом такої поведінки особистості, зазвичай, є нанесення моральної або (та) фізичної шкоди собі, оточуючим або (та) навколишньому середовищу [2, с. 20]. Ф. Мустаєва поділяє девіантну поведінку на дві великі категорії: • поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров’я і передбачає наявність відкритої або прихованої патології. Це вже більш медико психологічна основа відхилень. Сюди відносять астеніків, шизоїдів, епілептоїдів та інших психічно ненормальних людей, а також осіб з акцентуйованими характерами, які також мають психічні відхилення, але в межах норми; • антисоціальна поведінка, що порушує основні соціальні і культурні норми, особливо правові. Це мається на увазі делінквентна і кримінальна поведінка. Автор такого підходу виділяє відхилення від соціальних норм за такими ознаками, як відхилення корисливої, агресивної орієнтації і відхилення соціально пасивного типу [6]. Отже, усі вказані визначення девіантної поведінки мають на увазі поведінку, що суперечить нормативним вимогам суспільства. Досягнення норми – головна практична мета будь-якого виховання. Розрізняють індивідуальні і групові відхилення:  індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури;  групове, розглянуте як конформне поводження члена девіантної групи стосовно її субкультури [29]. Отже, виховання досягло мети, коли вихованець відповідає прийнятому зразку, еталону, стає носієм загальноприйнятого стандарту життя, діяльності, поведінки. Таким чином, на основі опрацьованої літератури розкрито сутність поняття «девіація» яке трактується як поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм. З’ясовано, що єдине трактування феномену «девіантна поведінка» відсутнє. Більшість науковців визначають означене поняття як відхилення від норми . Охарактеризовано чотири типи відхилень від норми : 1) фізичні (пов’язані зі здоров’ям дитини, що виявляються медичними показниками); 2) психічні (пов’язані із розумовим розвитком дитини, її психічними недоліками - затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, олігофренією тощо); 3) педагогічні (характеризуються відставанням від навчально-виховних стандартів, наприклад, діти, що не отримали загальної середньої освіти); 4) соціальні (пов’язані з поняттям соціальної норми - універсальної чи часткової; наприклад, діти-сироти, важковиховувані тощо)