Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Дослідивши економічний і соціальний розвиток міста Ужгорода в 1944-1964 роках, ми дійшли таких висновків.
1. 27 жовтня 1944 року вважається днем визволення Ужгорода. Дата офіційного передання Закарпаття зі складу Чехословаччини до складу СРСР – 26 червня 1945 року. Новий період приніс у життя краю значні зміни. Зокрема, радянська влада розцінювала край як надважливий військовий плацдарм у центрі Європи за Карпатськими горами, одразу з чотирма державними кордонами (Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія). Враховуючи близькість обласного центру – Ужгорода від держкордону (в деяких місцях міські будинки розміщувалися всього в 200-х метрах від чехословацького кордону), його, з одного боку, перетворили на закрите місто, а з другого – вирішили перетворити на показову вітрину «радянського способу життя».
2. З цією місто піддалося індустріалізації. Потреба в спеціалістах на новостворених і перероблених підприємствах створила ще одну проблему – проблему житла. Тому нові житлові райони робилися з розмахом і змінили обличчя міста. Це були класичні для СРСР 60-80-х років багатоповерхові панельні будинки, так звані «хрущовки» і «брежнєвкі». Саме вони сформували ту частину міста, яка займає близько 70 % його території й де проживає до 80 % його населення. Сьогодні ця частина міста відома під загальною назвою «Новий район». Також за радянських часів було відкрито Ужгородський державний університет, сучасний УжНУ.
3. В силу різних причин населення За¬карпатської України в 1945 році зменшилося порівняно з 1941 роком десь на 170 тисяч чоловік. В Ужгороді на початок 1945 р. нараховувалося 19061 чоловік, з них 7137 чоловічої статі і 11924 – жіночої. Поступове відновлення ролі міста Ужгорода в економічному і політичному житті Закарпаття супроводжувалося відтворенням його демографічної структури у порівнянні з 30-40-ми роками і до значного зростання населення вже на кінець 50-х років. На 1959 рік в Ужгороді нараховувалося 47396 жителів, в 1964 р. – 56,2 тис. чоловік, в 1970 р. – 64578 чол., в 1979 р. – 90995 чол., в 1989 р. –117061 чол., а в 1990 р., згідно зі статистичними даними, кількість населення міста досягла 120 тисяч. Унаслідок репресивних заходів і депортаційних процесів нової влади, спрямованих переважно проти угорців і німців, суттєво змінився національний склад населення.
4. Компаративний аналіз Ужгорода та інших міст Радянської України засвідчив, що майже у всіх містах існували однакові проблеми і досягнення, хоча «стаж» перебування у складі СРСР у них різний. На відміну від Ужгорода, у Львові та Києві існував протестний рух, спрямований на згладжування існуючих суспільно-економічних проблем. Проте в СРСР такі спроби жорстко придушувались каральними органами.
5. Якщо у 1945 основу промисловості Ужгорода складали деревообробні, будівельні й харчові підприємства, то за роки семирічки (1959-1965 рр.) в Ужгороді з’явилися нові галузі промисловості – приладобудування, машинобудування. Значно розширилося виробництво побутових товарів і харчових продуктів. В територіальному плані промислові підприємства Ужгорода поступово зосереджувались у 4-х промислових зонах: «Південна», «Радванка», «Боздош», «Центральна». Індустріалізація Ужгорода викликала гострий дефіцит кваліфікованої робочої сили. Цю проблему влада вирішувала у декількох напрямах: залучення мешканців сільської місцевості для роботи в місті, запрошення фахівців з інших регіонів СРСР і підготовка місцевих кадрів, для чого була відкрита мережа професійно-технічних навчальних закладів.
6. У післявоєнні часи в Закарпатті розпочалося повсюдне формування торгівлі, громадського харчування на соціалістичних засадах. Була організована система державної торгівлі, спо¬живча кооперація, а з часом –колгоспно-ринкова торгівля. З торгівлею в ті роки існував ряд проблем, які стали хронічними. Існували диспропорції в територіальному розміщенні підприємств торгівлі. Більшість з них була зо¬середжена в центральній частині міста, в той же час райони більш пізньої забудови не мали відповідної кількості продовольчих і промтоварних крамниць, їдалень, кафе, ресторанів. Спостерігався низький рівень використання уніфікованої тари, обгорткових матеріалів. Однак поступово зростала мережа магазинів, стали з’являтися спеціалізовані торгові заклади, магазини самообслуговування тощо. Однак тривалий час в Ужгороді, як і по всій країні, головними проблемами були хронічний дефіцит на продовольчі й промислові товари і пов’язана з цим проблема черг. Вирішити ці проблеми не вдалося ні в аналізований період, ні в наступні десятиріччя.
7. Серед позитивних тенденцій в перше післявоєнне десятиріччя слід визначити скорочення тривалості робочого дня в передвихідні та передсвяткові дні, збільшення тривалості декретних відпусток вагітним жінкам, скасування кримінальної відповідальність за самовільне залишення підприємств і установ та прогул без поважних причин, надання робітникам права за власним бажанням переходити на інше, встановлення 6-годинного робочого дня для підлітків від 16 до 18 років, скасування плати за навчання в старших класах та ВНЗ, здійснення пенсійної реформи, підвищення розмірів державних пенсій і заробітної плати низькооплачуваним робітникам і службовцям. Від 1956 р. почався поступовий, за галузями перехід з 8-годинного на 7-годинний робочий день, а на шкідливих виробництвах – на 6-годинний.
8. Певною мірою підвищення матеріального стану ужгородців було зумовлено зниженням цін на товари першої необхідності. З 1947 по 1954 р. було проведено сім знижень роздрібних цін (перше – разом з грошовою реформою). Однак зниження цін на продукти проводилося на шкоду селу з метою поліпшити забезпечення міст. Незважаючи на зниження цін на продукти харчування, як і раніше вони були дорогими і недоступними для більшості жителів, основу харчування яких становив хліб і картопля. Після 1954 р. масові зниження цін вже не проводилися.
9. Сфера послуг в перші повоєнні роки в Ужгороді практично була в зародковому становищі. Працювали перукарні, міські лазні, листоноші. Шиттям одягу займалися майстри переважно на дому. По місту ходили майстри, які пропонували ужгородцям послуги з точіння, засклення, різки дров. Будинки побуту в обласному центрі з’явилися значно пізніше, проте їх якість завжди викликала нарікання. Для дітей першою була побудована мала дитяча залізницю з двома станціями, яку обслуговували самі школярі, які займалися в гуртку юних заліз¬ничників.
10. Мабуть, найкраще в Ужгороді з медичними послугами. Уже в перше повоєнне десятиріччя було ліквідовано ряд епідемічних захворювань: висип¬ний і зворотний тиф, дифтерію, малярію, поліо¬мієліт, туберкульоз та інші. Суттєво знизилась загаль¬на смертність серед дорослого населення і особ¬ливо серед дітей. В Ужгороді починають функціонування дерматовенерологічний, проти зобний, протитуберкульозний, онкологічний диспансери, відкривається станція переливання крові. Значну роль в цьому відіграли не тільки медичні працівники всіх рівнів, але й товариство Червоного Хреста.
