Іпотека як спосіб забезпечення виконання зобов'язання (ID:614159)

Вступ Іпотека є науковою категорією, яка поєднує в собі економічну і правову складову. Перша пов’язана з інвестиціями в народне господарство країни, а друга забезпечує юридичний базис для безпечного здійснення операцій учасниками іпотечної системи. Важливість іпотеки очевидна – іпотека в розвинених країнах є основним механізмом залучення інвестицій у будівництво. Більше того, іпотечний механізм є важливим соціально-економічним фактором розвитку країни, а кожна гривня, вкладена в іпотечне кредитування, за свідченням фахівців, викликає збільшення обсягів виробництва, що в 3–4 рази перевищує обсяг вкладень. Іпотека (застава нерухомого майна) є одним з найбільш ефективних способів забезпечення зобов’язань. Об’єкти нерухомості мають, як правило, значну вартість. Крім того, ці об’єкти пов’язані з землею, тому їх неможливо сховати, таємно перемістити в інше місце, іншим способом вивести з–під контролю заставоутримувача. Іпотека в усьому світі розглядається і розглядалася як один з найбільш ефективних способів виконання договірних зобов’язань на ринку нерухомості. Вона найбільшою мірою сприяє розвитку довгострокового кредитування в аграрній сфері, в житловому будівництві, та інших сферах економіки. У світовій практиці іпотека є важливим чинником збільшення інвестицій в економіку багатьох країн, що розвиваються, та забезпечення їх швидкого зростання. Як свідчать статистичні дані понад 80% зобов’язань, що обертаються на ринку капіталів, – це зобов’язання, забезпечені іпотекою. Іпотечні кредити складають більше половини всіх кредитів, що видаються країнами Європейського Союзу. Обсяг портфелів іпотечних кредитів у країнах Європейського Союзу становить близько 400 млрд. євро, що становить 40% ВВП об’єднаної Європи. Іпотечні кредити сприяють активному розвитку промислового комплексу, аграрного та житлового сектору національної економіки. Теоретична база дослідження. Дослідженням теми «Іпотека як спосіб забезпечення виконання зобов'язання» займалися такі вчені: Абакуменко О., Бойко В., Губарєв В., Дмитренко В., Дякович М., Разумова І., Стратійчук В. та ін. Метою курсової роботи: визначити теоретичні засади іпотеки як способу забезпечення виконання зобов'язання. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: • загальна характеристика поняття, видів та правової природи іпотеки; • дослідження правового регулювання іпотеки; • визначення змісту та умов договору іпотеки; • характеристика звернення стягнення на предмет іпотеки; • дослідження проблем правового регулювання та розвитку іпотечних відносин; • визначення напрямів удосконалення іпотечного законодавства. Об’єктом дослідження виступає загальна характеристика іпотеки. Предметом дослідження є дослідження іпотеки як способу забезпечення виконання зобов'язання. Методи дослідження. Під час дослідження були використанні такі методи, як: • історичний метод; • метод аналізу; • метод порівняння і співставлення. Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг курсової роботи становить 31 сторінка. РОЗДІЛ I. Загальні положення іпотеки 1.1 Поняття та правова природа іпотеки Для визначення сутності та формулювання «поняття іпотеки» як правової категорії, важливо встановити правову природу даного явища. На думку багатьох учених, дослідження правової природи іпотеки слід здійснювати з точки зору прав заставодержателя як особи, що має найбільший вплив на юридичну долю предмета іпотеки. Задля цього необхідно визначити правову природу таких прав та відповісти на запитання: чи є таке право речовим або зобов’язальним? [33, с. 52]. В свою чергу В. М. Хвостов однозначно визнавав, що застава є зобов’язальним правом вимоги, при якому особа боржника, зобов’язаного сплатити борг, визначається за володінням зазначеною річчю, а заставлена річ є тим об’єктом, який в тій чи іншій формі відповідає за несплату цього боргу [37, с. 331–332]. Отже, як зазначає М. І. Брагінський, прихильники зобов’язальної природи застави виділяють такі її ознаки: 1) короткочасність; 2) можливість припинення в результаті однократної дії; 3) відсутність ознак «речовості»; 4) встановлення прямого правового зв’язку між заставодавцем і заставодержателем і, водночас, опосередкованого зв’язку з усіма іншими особами [13 , с. 417]. Г. Ф. Шершеневич наголошував на приналежності застави та іпотеки саме до речових прав. «Заставним правом, – підкреслював він, – визнається право на чужу річ, що належить вірителю у забезпечення його прав вимоги за зобов’язанням і таке, що полягає у можливості виключного задоволення з цінності речі» [41, с. 240]. У подальшому, аналогічної позиції дотримувався й Я. М. Шевченко [40 , с. 7]. Так, Г. Г. Харченко зазначав, що для правової науки ситуація, коли ті чи інші цивільні права просто не можуть бути вписані в певну класифікаційну групу, не прийнятна. Не можна допускати ситуацій, коли ті чи інші цивільні права будуть залишатися поза визначеними класифікацією групами. Останнє нівелює прикладний характер такого групування, вказує на відсутність універсального й загального для всіх цивільних прав критерію. Крім того, системні суперечності нашої правової доктрини не можна вирішити посиланням на те, що більшість цивільних правовідносин має змішаний, «речово-зобов'язальний» характер. Виокремити ці правовідносини як окрему групу означає визнати неможливість вирішення самої проблематики поділу прав на речові та зобов'язальні [36, с. 279, 281]. Іпотека, – як визначає В. Семенчик, – це застава землі, нерухомого майна, за якою земля і майно або ж майно, що становлять предмет застави, залишаються у заставодавця чи третьої особи (майнового поручителя), а заставодавець набуває право на задоволення забезпеченого іпотекою зобов’язання, яке не виконується, за рахунок предмета іпотеки. Серед правових передумов для розвитку іпотеки ним наведені наступні: 1) правові гарантії права приватної власності на землю та інші види нерухомості; 2) правове визначення нерухомості, до якої належить земля, будівлі та споруди; 3) законодавча підтримка іпотеки; 4) підтримка розвитку і діяльності земельних, іпотечних та інших комерційних банків; 5) надання фінансово-економічних можливостей видавати довгострокові кредити під заставу землі і нерухомості; 6) вжиття правових заходів щодо запобігання злочинності у сфері заставних відносин [30, с. 11].