Зразок роботи
РОЗДІЛ І. Теоретико-методологічне обґрунтування інтелектуального капіталу як фактору інноваційного розвитку економіки
1.1. Соціально-економічний зміст та структура інтелектуального капіталу
Сучасний етап соціально-економічного розвитку світової економіки характеризується трансформаціями технологічного способу виробництва в усіх його основних ланках, якісними змінами у змісті процесу праці та характері економічного зростання, інтелектуальним перерозподілом світу, переоцінкою базових цінностей господарської діяльності тощо. Усе це зумовлює якісні зміни у всіх сферах суспільного життя, що призводить до зміни понятійно-категоріального апарату науки. Відбувається не тільки поява нової термінології, а й модифікується внутрішня сутність певних категорій – виникає феномен інтелектуального капіталу. Сутність останнього є ще не повністю дослідженою, особливо в аспекті головного фактору соціально-економічного розвитку.
Визначення методологічних основ соціально-економічного змісту інтелектуального капіталу потребує розгляду його з позицій органічної єдності історичного та логічного підходів. Так, з одного боку, інтелектуальний капітал виникає в результаті економічної та соціальної еволюцій. З іншого, його виникнення обумовлене наявністю певних передумов, пов’язане з еволюцією його ролі в економічній системі. Останнє засвідчує необхідність дослідження логіки взаємозв’язку та підпорядкування категорій «капітал», «інтелект» та «інтелектуальний капітал».
Виникнення концепції інтелектуального капіталу є закономірним результатом розвитку світової економічної та філософської думки і, передусім, обумовлене розвитком теорій власності та капіталу. Гносеологічною основою теорії інтелектуального капіталу стала концепція людського капіталу, що передбачає вивчення місця та ролі знань в економічній системі, якісного удосконалення людських ресурсів (унікальних можливостей людини – їх інтелектуальної складової).
Історичними передумовами виникнення концепції інтелектуального капіталу є соціально-економічні зміни у суспільстві, зумовлені науково-технічним прогресом, а саме, глибокими якісними та кількісними перетвореннями у структурі продуктивних сил. На думку А.А. Чухна, з якою важко не погодитись, «виникнення інтелектуального капіталу – це закономірний результат розвитку науки і технологій, глибокого проникнення їх у процес виробництва, піднесення ролі і значення науки, людського розуму, інформації і знань у розвитку економіки та суспільства в цілому» [1, с. 48].
Основи теорії інтелектуального капіталу у своїх працях заклали класики економічної думки: Дж. Мілль, У. Петті, А. Сміт, І. Фішер, які вказували на важливу роль знань людини, як фактора економічного зростання. Подальші дослідження інтелектуального капіталу прослідковуються у роботах Дж.К. Гелбрейта та Т. Сакайї. Дж.К. Гелбрейт головну роль у побудові нового індустріального суспільства відводить соціальній силі – інтелігенції (науковцям та педагогам), оскільки вони, орієнтуюючись на інтелектуальні та естетичні цінності, можуть вирішувати проблеми, які загрожують існуванню людства. «Знання для інтелігента – це те ж саме, що й уміння для ремісника та капітал для бізнесмена» [2, с. ]. Т. Сакайя у своїй праці «Вартість, створювана знанням, або історія майбутнього» доходить висновку, що знання стають рушієм глобальних трансформацій у сучасному суспільстві – економічні системи розвинутих країн функціонують на основі обміну знаннями [3, с. ]. Незважаючи на значні теоретичні розробки у напрямку дослідження інформації та знань як провідних факторів розвитку суспільства, активне вивчення інтелектуального капіталу починається лише у 90-их роках минулого століття з введення у науковий обіг поняття «інтелектуальний капітал» З. Грилихесом (праця «») [4, с. ]. Найвищий рівень активності досліджень з даної проблеми припадає на другу половину 1990-их – початок 2000-их років, проте досі проблема теоретичного обґрунтування сутності, структури та ролі інтелектуального капіталу залишається предметом дослідження та дискусій багатьох вчених-економістів.
У процесі трансформаційних перетворень трактування категорії «інтелектуальний капітал» зазнає змін: спочатку як «нематеріальні активи» (К.-Е. Свейбі, Е. Брукінг) і «сукупність знань» (Л. Едвінсон, М. Мелоун, Д. Даффі, А. Кендюхов, О. Бревено, Н. Маркова), далі як «інтелектуальні активи» (Д. Клейн, Л. Прусак, Е. Брукінг, В. Іноземцев), а також як «знання, що можуть бути перетворені у вартість» (В. Геєць, О. Бутнік-Сіверський, О. Кендюхов, А. Гапоненко) [5, с. ???]. Перші трактування сутності інтелектуального капіталу характеризувалися тим, що вчені розглядали лише часткові його риси, наступні ж демонструють комплексний підхід до проблеми, що знаходить відображення у ширших узагальненнях, які повніше розкривають зміст даної категорії (таблиця 1.1).
Таблиця 1.1
Визначення сутності поняття «інтелектуальний капітал» в сучасній економічній літературі []
Вчені-економісти Визначення інтелектуального капіталу
А. Маршалл певна сума знань, які забезпечують організацію усіх інших факторів виробництва. Освіта як «трамплін» для подальшого просування вперед
Дж. Гелбрейт дещо більше, ніж «чистий інтелект» людини, що включає цілеспрямовану інтелектуальну діяльність
Й. Шумпетер нововведення
Т. Стюарт сукупність знань усіх працівників компанії, що забезпечують її конкурентоспроможність
Д. Клейн, Л. Прусак формалізований і зафіксований інтелектуальний матеріал, що використовується для виробництва більш цінного майна
Д. Даффі сукупні знання, якими володіє організація в особі своїх співробітників, а також у вигляді методологій, патентів, архітектур, і взаємозв’язків
Б. Леонтьєв сукупність законних прав суб’єкта на результати його творчої діяльності, його природних і набутих інтелектуальних здібностей, навичок, нагромаджених ним баз знань і корисних відносин з іншими суб’єктами
Е. Брукінг термін для позначень нематеріальних активів, без яких компанія не може тепер існувати
Л. Едвінсон, М. Мелоун складається з двох частин: одна частина включає в себе невіддільні від людини знання, якими вона володіє та розпоряджається, «інша частина цього капіталу створює об’єктивні умови застосування цих знань для підвищення ефективності та конкурентоспроможності фірми»
І. Комаров наявні знання, які використовуються для того, щоб отримати різного роду переваги перед конкурентами
А. Колот є значно ширшим, ніж людський капітал і містить у собі змістові характеристики останнього. Інтелектуальний капітал містить такі складові: людський капітал, капітал установи, капітал взаємодії з інститутами
В. Іноземцев «являє собою щось, на кшталт, «колективного мозку», що акумулює наукові та звичайні знання робітників, інтелектуальну власність та накопичений досвід, спілкування та організаційну структуру, інформаційні мережі»
ЮНЕСКО, спеціалізовані установи ООН, Всесвітня організація інтелектуальної власності «матеріальною сутністю інтелектуального капіталу виступає не речове, але реальне творче надбання окремої людини, колективів та всього суспільства»
А.А. Чухно акумулює наукові та професійно-технічні знання працівників, поєднує інтелектуальну працю та інтелектуальну власність, нагромаджений досвід, спілкування, організаційну структуру, інформаційні мережі, – тобто все те, що визначає імідж фірми та зміст її бізнесу
Л.І.Федулова збірне поняття для позначення виключно нематеріальних цінностей
В.Д. Базилевич накопичена у процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, творчості, здібностей, взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються у процесі виробництва та обміну з метою отримання доходу
О. Бутнік-Сіверський один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і відтворює, одночасно, властиву лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку і особливості. Як економічна категорія інтелектуальний капітал розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що під час свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості
Як бачимо з таблиці 1.1 при висвітленні сутності інтелектуального капіталу проявляється дискусійність поглядів вчених, однобічність трактувань цієї економічної категорії, розбіжність у теоретичних та прагматичних підходах до її використання, що спричинене «новизною цієї категорії та складністю її конфігурації» [6, с. 153]. Зауважимо, що спільним у поглядах вчених на сутність інтелектуального капіталу є визнання факту існування цієї категорії та її вирішальної ролі у виробничому процесі. Різноманітність трактувань інтелектуального капіталу зумовлює необхідність подальшого розкриття сутності, змісту, структури, функцій та тенденцій його розвитку.
Узагальнюючи теоретичні надбання вітчизняної та іноземної науки щодо сутності інтелектуального капіталу, В.Д. Базилевич виділив такі підходи до розкриття його змісту [7, с. ]:
1. Структурний підхід (Дж. Гелбрейт, Д. Даффі, Б. Леонтьєв, В. Іноземцев та Л. Федулова). Сутність інтелектуального капіталу розкривається через аналіз його структури (складових частин). Недоліками такого підходу є відсутність чіткості у визначенні структурних елементів, неповне розкриття соціально-економічної сутності категорії «інтелектуальний капітал» (перераховані лише його компоненти) та ознак, які б давали змогу назвати його капіталом.
2. Функціональний підхід (Д. Клейн, Л. Прусак, Т. Стюарт, Е. Брукінг, І. Комаров, А. Чухно). Зміст інтелектуального капіталу розкривається через його значення у процесі суспільного відтворення. Вадами даного підходу є відсутність узагальнених позицій щодо ролі інтелектуального капіталу, наявність розрізненості у його структурі.
3. Ціннісний підхід (Л. Едвінсон, В. Базилевич, О. Бутнік-Сіверський). Згідно з ним, інтелектуальний капітал розуміється як знання, здатні приносити дохід; інтелектуальні ресурси підприємства, здатні створювати нову вартість, сприяти економічному зростанню та соціальному добробуту суспільства тощо. Водночас, спостерігається невизначеність стосовно його компонент (чи це авансована інтелектуальна власність, чи сукупність знань, навичок та досвіду) та різне розуміння цінності та ефектів від застосування даного виду капіталу.
Кожен з зазначених підходів розкриває лише одну сторону сутності інтелектуального капіталу, залишаючи інші невисвітленими, що не дає комплексного розуміння цієї складної соціально-економічної категорії.
Перспективним, на нашу думку, є дослідження чотирьох аспектів інтелектуального капіталу: як цінності, як системи, як процесу та як результату. З позиції цінності інтелектуальний капітал розглядається як актив, що дає вагомий за обсягом та тривалий у часі суспільний ефект (соціальний, економічний, екологічний тощо). Інтелектуальний капітал як система являє собою сукупність взаємозв’язаних та взаємодіючих елементів, структурних зв’язків та відносин; сукупність відносин між економічними суб’єктами з приводу виробництва, поширення та використання інтелектуальних ресурсів та знань, необхідних для їх функціонування. Сутність інтелектуального капіталу як процесу полягає в його здатності до відтворення, у можливості залучення інтелектуального капіталу в процес кругообігу, в якому здійснюється його виробниче споживання і приріст, останній з яких характеризує результативний аспект дослідження категорії «інтелектуальний капітал» [8, с. 40].
Інтелектуальний капітал з позиції кожного названого аспекту можна представити як сукупність складових (рис. 1.1). З позиції дослідження інтелектуального капіталу як системи можна виділити такі складові: людський, структурний, клієнтський та соціальний капітали. Інтелектуальний капітал як процес можна представити як сукупність відносин формування, виробничого споживання, комерціалізації, впровадження, приросту та відтворення. Найдискусійнішим залишається дослідження інтелектуального капіталу з позиції двох аспектів: як результату та як цінності, оскільки, з цих позицій інтелектуальний капітал можна представити як сукупність однакових елементів: об’єктів інтелектуальної власності, інновацій, нових знань, навичок, досвіду. Ці складові одночасно є і кінцевим результатом застосування інтелектуального капіталу, а також є цінністю для суспільства, оскільки допомагають отримувати суспільний ефект.
Рис. 1.1 Теоретична схема сутності інтелектуального капіталу
Специфіка змісту, структури та форми вираження інтелектуального капіталу призводить до ототожнення його з нематеріальними активами підприємства. Узагальнюючи підходи до нематеріальних активів, можна відзначити такі їх основні характеристики: 1) не мають матеріальної форми; 2) можуть бути ідентифікованими; 3) довгострокові у використанні. До них відносять винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, торгові марки, об'єкти авторських прав, програмне забезпечення обчислювальної техніки, гудвіл, «ноу-хау» тощо [9]. Звідси, відповідно до вітчизняного законодавства під нематеріальними активами розуміють об’єкти інтелектуальної власності та права на них, що, на нашу думку, є неправильним, оскільки значна частина прав інтелектуальної власності, які належать фірмі, не відображаються на її балансі у зв’язку з тим, що їх виникнення не було пов’язане з будь-якими бухгалтерськими операціями. Разом з тим, до нематеріальних активів відносяться й ідентифіковані активи (покращення орендованої нерухомості), що пов’язано з наявністю витрат на їх створення. Таким чином, права інтелектуальної власності є лише частиною нематеріальних активів. Звідси, до складу нематеріальних активів можуть входити активи, які взагалі не мають відношення до інтелектуального капіталу (наприклад, покращення орендованої нерухомості), а деякі із компонентів інтелектуального капіталу не входять до складу нематеріальних активів (людський, клієнтський та соціальний капітали).
Поряд з цим, інтелектуальний капітал часто ототожнюють з поняттями «інтелектуальна власність» та «інтелектуальний потенціал», що, на наше переконання, незважаючи на їх змістовну близькість, є неправильним. Так, під інтелектуальною власністю в Угоді про створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності розуміють «всі права, що відносяться до літературних, художніх і наукових творів, виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо-і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень, захист від недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.» [10, с. 290]. У цьому випадку до інтелектуальної власності належать не лише майнові права, а й моральні, які не завжди забезпечують отримання доходу (зокрема, право на цілісність твору, право на ім’я). Саме тому вони не можуть бути складовою частиною інтелектуального капіталу.
Якщо ж розглядати інтелектуальну власність як сукупність соціально-економічних відносин, які виникають з приводу привласнення або відчуження патентів, торгових марок, брендів тощо, то ця категорія є вужчою за поняття інтелектуальний капітал, оскільки не враховує інших його складових (наприклад, невіддільних від людини знань, умінь, навичок та досвіду).
Під інтелектуальним потенціалом розуміють «сукупність розумових здібностей і творчих обдарувань людей і можливість їх збагачення, на основі яких формується їхня здатність засвоювати нові знання та інформацію й використовувати їх для створювання і впроваджування нової техніки і технології, інших елементів продуктивних сил, а також усіх підсистем національної економічної системи» [11, с. 142]. Як бачимо, потенціал – це сукупність інтелектуальних ресурсів та умов, які у майбутньому можемо використовувати для досягнення поставленої мети, тобто це сукупність резервів. Проте, зауважимо, що інтелектуальний капітал не можна пояснювати як «інтелектуальний потенціал, що активно використовується у процесах економічного розвитку» [12, с. 15], оскільки інтелектуальний капітал – це не лише сукупність знань (інтелектуальних ресурсів), хоча вони і є однією з його компонентів, а й уже втілені знання в об’єктах інтелектуальної власності, корпоративна культура компанії, взаємозв’язки компанії з клієнтами, постачальниками тощо. Таким чином, гносеологічно інтелектуальний капітал – засіб досягнення мети, а інтелектуальний потенціал – можливості її досягнення [13, c. 40].
Для глибшого розуміння сутності інтелектуального капіталу, на нашу думку, варто дослідити поняття, які є його гносеологічною основою, а саме – «інтелект» та «капітал» – у їх взаємодії. У категоріальному ряді інтелектуального капіталу особливе місце займає інтелект. Інтелект являє собою суб’єктивну здатність людини до мислення та раціонального пізнання природи, суспільства, людини; сукупність розумових здібностей людини, які виявляються у здатності швидко і легко набувати нові знання і вміння, долати несподівані перешкоди, знаходити вихід із нестандартних ситуацій, уміння адаптуватися до складного і мінливого середовища [14, с. 156; 15, с. 181; 11, с. 285]. Російський вчений А. Казьмін головною ознакою інтелекту вважає мислення, яке формує одне з найсуттєвіших і найважливіших чинників існування людини – моральність. Моральність забезпечує раціональну поведінку людини [16, с. 42-43]. Отже, інтелект – це здатність до мислення, раціонального пізнання та розум. Він являє собою феномен, який утримує і вроджене, і набуте протягом життя, а це означає, що він може постійно змінюватись – удосконалюватись або деградувати.
Інтелект сам по собі не є капіталом. Він є ресурсом, передумовою, тим, чим людина володіє і є потенційним позитивним чинником, який може мати соціальний та економічний ефекти лише у процесі його використання. Тобто інтелект стає капіталом тільки у процесі діяльності, тоді, коли інтелект як ресурс буде ефективно використаний – задіяний через відповідну (творчо-інтелектуальну, конструктивно-позитивну, продуктивну) працю. Незадіяний інтелект так і залишається ресурсом. Значення інтелекту полягає у тому, що інтелект забезпечує економіку інформацією та інноваціями.
Іншою складовою інтелектуального капіталу є категорія «капітал», яка, незважаючи на тривалу історію дослідження, залишається складною та багатогранною. Категорія «капітал» була предметом дослідження багатьох вчених. Представники класичної політичної економії А. Сміт та Д. Рікардо розглядали капітал як частину запасів, якою володіє індивід або суспільство країни, і частину багатства країни. Головною ознакою капіталу вони вважали – створення доходу. Капітал досліджував і К. Маркс. Під капіталом вчений розумів: 1) вартість, яка приносить додаткову вартість, або самозростаюча вартість; 2) не річ, а виробниче відношення, що втілено в речі і надає їй специфічного суспільного характеру; 3) рух грошей, а не гроші як річ, що перебуває у спокої [17, с. 28]. Неокласики трактують капітал як один з видів ресурсів (факторів виробництва), що використовується у виробництві з метою отримання доходу. У Економічній енциклопедії за редакцією Л.І. Абалкіна під капіталом розуміється «те, що здатне приносити дохід, або ресурси, створені людьми для виробництва товарів і послуг; вкладене у справу джерело у вигляді засобів виробництва» [18, c. 275]. Виробничі ресурси лише тоді стають капіталом, коли забезпечують своїм власникам отримання вигоди, тобто головною функцією капіталу є створення доходу.
Узагальнюючи різноманітні наукові підходи, можна дійти до висновку, що інтелектуальний капітал – це авансовані інтелектуальні ресурси, що за змістом є накопиченими знаннями, навичками, досвідом, творчістю, інформаційно-комунікативними здібностями працівників, та організаційна структура, (технології, інформаційна база, патенти, бренди, товарні знаки тощо), які під час свого руху дають вагомий за обсягом, тривалий у часі й трансформаційний за характером економічний і соціальний ефект для всіх суб’єктів господарювання (як для особи, підприємства, так і для економіки країни в цілому).
Поняття «інтелектуальний капітал» як економічна категорія відображає певні рівні економічних відносин:
1) індивідуальний рівень – інтелектуальний капітал виступає у формі сукупності знань, вмінь, навичок, здібностей, соціальних взаємозв’язків індивіда, об’єктів інтелектуальної власності, що дають змогу конкурувати на ринку праці та отримувати додатковий дохід. Особливістю цього капіталу є те, що він є власним капіталом людини;
2) мікроекономічний рівень – інтелектуальний капітал виступає у формі сукупності продуктивних здібностей всіх працівників підприємства, внутрішніх та зовнішніх його взаємозв’язків (працівник-працівник; працівник-клієнт та працівник-постачальник), організаційно-технічної структури та корпоративної культури, що підвищують конкурентоспроможність підприємства та дозволяють йому отримати додатковий дохід;
3) мезоекономічний рівень – інтелектуальний капітал виступає у формі всіх інтелектуальних ресурсів галузі та/або регіону, які дозволяють досягати їм вищого рівня розвитку;
4) макроекономічний рівень – інтелектуальний капітал виступає у формі інтегральної суми інтелектуального капіталу населення країни, її підприємств та регіонів без повторного рахунку;
5) глобально-планетарний рівень інтелектуального капіталу включає весь об’єднаний інтелектуальний капітал Землі або об’єднаних регіональних утворень (ЄС, Азіатсько-Тихоокеанський регіон, СНД та інші), що утворюється на основі інтеграційних процесів країн у світовому просторі.
Характерною особливістю інтелектуального капіталу 2-5 рівнів є те, що в цьому випадку він відповідає тій частині капіталу, яка залежить від терміну використання, тобто може носити строковий (орендуватись чи позичатись) або безстроковий (власний інтелектуальний капітал) характер.
Оскільки інтелектуальний капітал за своєю сутністю є, перш за все, капіталом, то він має елементи схожості та відмінності з фізичним капіталом. Узагальнивши підходи вчених щодо цього питання, зазначимо, що спільними рисами у них є:
1. Спосіб виникнення. Обидві форми капіталу виникають в результаті вкладень ресурсів (грошових, матеріальних, інтелектуальних).
2. Можливість приносити своєму власнику дохід.
3. Знос та амортизація.
4. Необхідність витрат для підтримки в належному стані.
5. Виробниче використання [19, с. 272].
Стосовно відмінних рис інтелектуального та фізичного капіталів, то вони пов’язані зі специфікою формування останніх та подані у табл. 1.2.
Таблиця 1.2
Відмінності фізичного та інтелектуального капіталів
Магістр