Шляхи вирішення проблеми зайнятості молоді в Україні (ID:553227)

ВСТУП Постановка проблеми. Працевлаштування є невіддільним етапом у житті кожної людини. Праця є одним із факторів становлення особистості, основою добробуту, розвитку й багатства. Зростання безробіття на сучасному етапі розвитку є свідченням нераціонального використання робочої сили в країні. Сучасний ринок праці – це механізм, який являє собою сукупність попиту та пропозиції робочої сили. Його функціонування відбувається за рахунок взаємодії цих складових, інакше доводиться мати справу з однією з корінних соціально-економічних проблем – безробіттям, що спричиняє зростанню бідності та соціальної нестабільності у суспільстві, зростання рівня злочинності, порушення рівноваги щодо попиту та пропозиції. Актуальність цієї теми є зумовленою неконтрольованим розповсюдженням проблеми зайнятості населення, яка стала однією з соціальних проблем ХХI ст. Ця проблема існує не лише серед людей зрілого віку, але й серед молоді, оскільки кожному роботодавцю необхідні люди, які вже мають досвід роботи та певний рівень професіоналізму. Багато хто критикує молоде покоління, яке хоче отримати все і відразу, але не завжди докладає якихось зусиль, іноді ці зауваження справедливі. Однак, якщо подивитися на цю ситуацію з іншого боку та проаналізувати сучасну систему освіти, можна зробити висновок, що молодь здобуває освіту не заради практичних і теоретичних знань, а лише щоб отримати диплом бакалавра чи магістра, який найчастіше навіть не допомагає у пошуку роботи. Аналіз публікацій. Дослідженням питань, що є пов’язаними із безробіттям як важливою соціально-економічною проблемою, займалися і займаються чимало науковців, серед них Вечорко Г. І., Чурилова О. В., Серьогіна Ю. С., Розпутенко І. В., Ткаченко Є. О., Баник О. Б., Дяків О. П. та ін. Науковці дійшли висновку, що причиною безробіття серед молоді є відсутність у неї досвіду практичної роботи. Дослідженням питань безробіття та працевлаштування молоді займалися такі вчені: А. Батюк, Д. Богиня, Т. Буда, О. Грішнова, Е. Лібанова, О. Трюхан та інші. Але, на сьогодні, залишаються не в повному обсязі визначеними потреби безробітної молоді, причини молодіжного безробіття, а також роль і значення центру зайнятості у пошуку роботи та майбутньому працевлаштуванні. Над питанням безробіття працювали Данилов А., Кириченко С., Яценко Л. (торкається проблем безробіття української молоді), Мельничук Л., Гальків Л. та ін. Детальне дослідження сутності, причин та наслідків безробіття дозволяє доволі поглиблено вивчити питання щодо проблем працевлаштування серед української молоді та зосередити увагу саме на ньому. Метою даної роботи є дослідження сучасного стану та визначення перспектив розвитку зайнятості молоді в Україні. Для досягнення вказаної мети було поставлено наступні завдання: - навести поняття, види і форми занятості; - дослідити сутність, причини і види безробіття; - проаналізувати сучасний ринок праці молоді; - зазначити нормативно-правове забезпечення зайнятості молоді; - дослідити державні програми у сфері молодіжного ринку праці; - охарактеризувати основні проблеми молодіжного ринку праці в Україні; - визначити шляхи підвищення ефективності державного регулювання молодіжного ринку праці; Об’єктом дослідження курсової роботи є зайнятість молоді. Предметом дослідження курсової роботи є проблеми зайнятості молоді в Україні. Методи дослідження. При написанні роботи використано методи аналізу, синтезу, індукції та дедукції, статистичні i порівняльні. Теоретичне і практичне значення роботи. Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається сутність понять зайнятості та безробіття, нормативно-правове забезпечення зайнятості молоді. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі концептуальні положення, узагальнення, висновки, рекомендації певною мірою поглиблюють наукові засади, спрямовані на покращення стану зайнятості молоді в Україні. Основні положення та результати дослідження можуть бути використані у науково-дослідній діяльності – для подальшого поглибленого теоретичного вивчення проблем безробіття молоді; навчальному процесі – при підготовці підручників та посібників з профільних дисциплін. Курсова робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків. Робота викладена на 50 сторінках, містить 4 таблиці, 5 рисунків. Список використаних джерел містить 38 найменувань. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ 1.1 Поняття, види і форми зайнятості Зайнятість є одним з найважливіших процесів, що відбуваються в соціально-економічному розвитку суспільства. Вона тісно пов’язана із задоволенням потреби людини в праці, забезпечує виробництво матеріальних і духовних благ, надання послуг, що є економічною основою життя суспільства. Зайнятість населення, забезпечуючи людину певними заробітками та тим самим створюючи можливість задоволення її матеріальних і духовних потреб, виконує таку соціальну функцію, як самореалізація особи через суспільно корисну діяльність. Це дає змогу стверджувати, що в широкому розумінні зайнятість населення охоплює сукупність соціально-трудових відносин між людьми щодо забезпечення працездатних робочими місцями, формування, розподілу і перерозподілу робочої сили для її участі у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення здатності людини до праці. 1.2 Сутність, причини і види безробіття Згідно з п. 7 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати як джерела існування [23, c. 6]. Отже, безробіття – це нереалізованість права на працю для частини громадян, це відсутність у частини родин здорової та нормальної матеріальної основи забезпечення необхідних засобів існування і розвитку. В науковій літературі зустрічаються різні погляди на кількість його видів. Так, ще К. Маркс виділяв три форми відносного капіталістичного перенаселення: текучу, приховану і застійну [13, с.64]. Сьогодні вчені виділяють дещо більшу кількість видів безробіття. Так, Р. Еренберг та Р. Сміт до видів безробіття відносять фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, а також безробіття неповного попиту й очікування [1, с. 50]. За точкою зору Б.М. Генкіна, існують такі види безробіття: фрикційне, сезонне, структурне, циклічне, приховане [5, с.366]. Н.І. Єсінова основними видами безробіття вважає структурне, фрикційне та циклічне. Також вона виділяє і такі види безробіття: постійне (тривале), тимчасове та приховане [10, с.180-183]. За точкою зору Н.А. Волгіна, Ю.Г. Одєгова, безробіття буває фрикційним, структурним, сезонним, циклічним [37, с.168]. Д.П. Доманчук, С.Д. Лучик, А.Д. Чикуркова виділяють природне, вимушене і застійне безробіття. РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ЗАЙНЯТОСТІ МОЛОДІ В УКРАЇНІ 2.1 Аналіз сучасного ринку праці молоді За даними Міжнародної організації праці (МОП) на 2019 рік кількість непрацевлаштованої молоді становила 68 мільйонів, або близько 6% працездатного населення (рис. 2.1). 2.2 Нормативно-правове забезпечення зайнятості молоді Прикладом комплексного підходу неурядових організацій до вирішення питань реалізації прав та інтересів молоді на ринку праці слугує проект Молодіжної доктрини України. Доктрина складається з Концепції державної молодіжної політики, Основних напрямів державної молодіжної політики на 2005-2015 роки, Комплексних заходів щодо її реалізації, в яких пропонуються основні етапи й принципи вирішення молодіжних проблем, конкретні заходи щодо вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази забезпечення молодіжної політики [18]. 2.3 Аналіз державних програм у сфері молодіжного ринку праці Відповідно до статті 14 ЗУ «Про зайнятість населення» місцевими органами влади розробляються територіальні, а на їх основі Кабінетом Міністрів України – державні програми зайнятості населення. Було затверджено 5 річних та довгострокових державних програм зайнятості: Республіканська програма зайнятості населення на 1991-1992 рр., Державні Програми зайнятості населення на 1993 р., на 1994 р., на 1997-2000 рр., на 2001-2004 рр. Причому остання вперше була затверджена Законом України (а не відповідною Постановою КМУ), хоча й була прийнята лише у березні 2002 р. [23]. Також існує Концепція Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2016-2020 роки. Програми передбачають заходи щодо сприяння зайнятості та соціального захисту населення, такі як стабілізація сфери прикладання праці, розвиток малих підприємств, нетрадиційні форми і види зайнятості, організація оплачуваних громадських робіт, сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості, професійна підготовка та перепідготовка вивільнюваних працівників і незайнятого населення, організація роботи по професійній орієнтації, забезпечення зайнятості жінок, молоді та інших соціально незахищених категорій населення, а також надання матеріальної допомоги безробітним і членам їх сімей, та інше [28]. РОЗДІЛ 3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МОЛОДІЖНОГО РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ 3.1 Характеристика основних проблем молодіжного ринку праці в Україні На думку роботодавців, основними причинами молодіжного безробіття є: – невідповідність обсягів і напрямів професійного навчання потребам економіки та ринку праці; – недостатній рівень якості професійної підготовки; – незадовільні умови праці, які пропонуються молоді роботодавцями на конкретних робочих місцях. 3.2 Шляхи підвищення ефективності державного регулювання молодіжного ринку праці З метою вирішення проблеми працевлаштування молоді вкрай необхідною є взаємодія різних учасників ринку праці: – обласної служби зайнятості; – молодіжних центрів праці; – навчальних закладів; – молодіжних організацій; – роботодавців. ВИСНОВКИ Зайнятість – це соціально-економічне явище, має економічну та соціальну сутність. Економічна сутність зайнятості полягає в діяльності людей по створенню валового внутрішнього продукту. Отже, чим більше людей зайнято при будь-яких інших умовах, тим більше в суспільстві виробляється матеріальних і духовних цінностей, тим вищий буде рівень життя населення. Соціальна сутність зайнятості відображає необхідність особи в самовираженні й самоствердженні через суспільно-корисну працю, а також ступінь задоволення в доходах своїх потреб при певному рівні соціально-економічному розвитку суспільства. Види зайнятості характеризують розподіл економічно активного населення за сферами народного господарства, професіями, спеціальностями тощо. Форми зайнятості являють собою організаційно-правові способи та умови використання людської праці. Безробіття – це нереалізованість права на працю для частини громадян, це відсутність у частини родин здорової та нормальної матеріальної основи забезпечення необхідних засобів існування і розвитку. Можна встановити класифікацію безробіття за причинами виникнення безробіття (фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, безробіття викликане високими витратами на оплату праці); формою прояву безробіття (відкрите, приховане); його тривалістю (короткострокове, середньострокове та тривале безробіття); поширеністю (загальнодержавне, регіональне, галузеве, міське, сільське) та соціально-професійним складом безробітних (професійне, статево-вікове, серед осіб з різним соціальним статусом, серед соціально-вразливих верств населення). За даними Міжнародної організації праці (МОП) на 2019 рік кількість непрацевлаштованої молоді становила 68 мільйонів, або близько 6% працездатного населення. В Україні також можна відмітити дуже низькі показники для молоді віком 15-24 роки. Розподіл працездатної та зайнятої молоді свідчить, що у міський місцевості знаходиться більш ніж на половину більше людей, ніж у сільський місцевості. За професійними групами найбільша частина молоді є професіоналами, а найменша кількість осіб являє собою кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства. В сільський місцевості найбільше молоді зайнято на найпростіших професіях, а найменше – також серед кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства. Величезний вплив на умови праці, зайнятість та матеріальне становище молоді мала пандемія COVID-19. В цей час найбільш захищеними на ринку праці виявилися ті, хто мали постійне місце роботи. Водночас криза активізувала раніше пасивну молодь до пошуку роботи. Кожна п’ята молода людина в Україні відзначила, що впродовж карантину або після його послаблення відчула труднощі з пошуком роботи. Основна причина – брак робочих місць в умовах кризи, спричиненої COVID-19. Проаналізувавши нормативно-правове забезпечення зайнятості молоді, можна стверджувати, що законодавством недостатньо визначена відповідальність роботодавців за відмову в працевлаштуванні молодих громадян; відсутні нормативні документи про економічне стимулювання роботодавців, які створюють робочі місця для відповідних категорій молоді понад встановлену квоту. Потрібний досконалий механізм регулювання зайнятості різних категорій молоді, який враховував би фінансово-соціально-економічні можливості держави, регіону та підприємства. Важливе місце у розв’язанні даного питання займають і державні програми у сфері ринку праці України. Причини проблем молодіжного працевлаштування можна об’єднати у три групи: суб’єктивні (помилки в процесі вибору професії, низька мотивація працевлаштування, завищені очікування від першого робочого місця та інші); об’єктивні (недосконалість системи вищої освіти, низький рівень взаємодії закладів вищої освіти з роботодавцями та представниками органів влади, тенденції загального безробіття та відсутності робочих місць, фінансова криза в державі та інші) та ситуативні (упереджене ставлення до молодих фахівців у роботодавця, непорозуміння між потенційним фахівцем та роботодавцем та інші). Наслідками даного явища є втрата самоповаги, кваліфікації, поява проблем у родині конкретної особи, збільшення злочинності та соціальних заворушень в державі в цілому. Серед заходів щодо покращення стану молодіжного ринку праці, доцільно визначити підтримку продуктивної зайнятості; реформування оплати праці з метою збільшення рівня доходів; підтримку на стабільному рівні чисельності робочих місць для зниження частки звільнень; дослідження проблем зайнятості за регіонами для підготовки кваліфікованих спеціалістів; розробку продуктивних систем кредитного стимулювання та оподаткування; заходи щодо забезпечення умов екологічної безпеки, охорони здоров’я та життєдіяльності населення; надання відшкодувань на професійне навчання, профорієнтацію та перепідготовку; проведення легітимізації праці; зростання рентабельності праці.