0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 08:30 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

«Охорона праці та її організація на підприємстві, в установі, організації» (ID:77596)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Економіка праці
Сторінок: 31
Рік виконання: 2011
Вартість: 50
Купити цю роботу
Зміст
Зміст ВСТУП………………………………………………………………….……..6 1. ЗАГАЛЬНОПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ…………………………………………………………..8 1.1 Визначення поняття охорони праці на підприємстві…………..8 1.2 Законодавча база охорони праці в промисловості.……………10 2. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ……………………………………….…….…………….13 2.1 Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії ..…. 13 2.2 Організація забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту ….……………..15 2.3 Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці ………………………………………………………………21 3. ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ В СІЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ 26 3.1. Відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони праці та шляхи вдосконалення законодавства з приводу охорони праці на підприємстві……………………………………………………………………..26 ВИСНОВКИ………………………………………………………………….31 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………….32 5 35 Ізм. Аркуш № док. Підпис Дата Вступ Головна ідея охорони праці в Україні закладена статтями Конституції України, що Прийнята на п’ятій сесії Верховною Радою України 28 .06.96р [1], відповідно до яких: 1) Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3). 2) Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. 3) Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. 4) Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (Ст. 43). 5) Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (Ст. 46). Питання охорони праці на підприємстві завжди було актуальним та гостро стоїть і нині. Основні умови колективного договору регламентують питання охорони праці, дотримання правил охорони праці тощо. Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань. Важливе місце в охороні праці належить саме законодавчому регулюванню охорони праці. Останнім часом створюється національне законодавство про охорону праці. Здійснюється заходи щодо використання в ньому конвенцій і рекомендацій МОП, директив Європейського Союзу, налагоджується більш тісні контакти з питань нормотворчої діяльності з Росією, Німеччиною, Великобританією, іншими країнами. Мета курсової роботи – розкрити зміст охорони праці на підприємстві з точки зору права та запропонувати шляхи вдосконалення відповідальності підприємств за не належний рівень охорони праці на підприємствах.   РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ 1.1. Визначення поняття охорони праці на підприємстві Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), належні, безпечні й здорові умови праці (ст. 43). Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здорові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці[1]. Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Зазначаючи необхідність створення безпечних і здорових умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном "охорона праці". При цьому термін "охорона праці" вживається в двох значеннях: широкому й вузькому. В широкому розумінні до поняття "охорона праці" відносяться "ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства". У широкому значенні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють не обгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов трудової діяльності. Терміном "охорона праці" у вузькому розумінні завжди визначалося створення для працівників здорових та безпечних умов праці. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі роботи". Виходячи зі змісту закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу думку, замість терміна "охорона праці" у вузькому розумінні вживати термін "охорона здоров'я працівників на виробництві", оскільки фактично метою таких заходів є саме охорона здоров'я працівника, збереження його працездатності на виробництві під час виконання трудових обов'язків[4]. Такий стан охорони здоров'я на виробництві пояснюється передусім важким економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, які полягають у зносі основних виробничих фондів, у тому, що немає зацікавленості власників у поліпшенні умов і безпеки праці, в некомпетентності більшості персоналу в питаннях охорони здоров'я, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону здоров'я у процесі праці. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн чоловік. Забезпеченість працюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50%. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, сягають 400 млн грн. Особливу тривогу викликає зростання кількості аварій з груповими нещасними випадками. Під час аварій у 2009 p. було травмовано 712 працівників, з-поміж яких 279 — смертельно. Отже, для запобігання таких нещасних випадків держава повинна приділяти значну увагу питанням охорони праці на підприємствах. Крім того, останнім часом вимоги з охорони здоров'я часто не дотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставляться до обов'язків щодо створення здорових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні. 1.2. Законодавча база охорони праці в промисловості Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі, право на охорону праці. Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому Законові. Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Закон України від 22.02.01р.№2277-III. Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві[5]. До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також “Основи законодавства України про охорону здоров‘я”, що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров‘я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. “Основи законодавства України про охорону здоров‘я” передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов‘язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об‘єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров‘я людей (ст. 28); вимагають проведення обов‘язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69)[9, с. 234-235]. З огляду на вищесказане можна сказати, що законодавство щодо охорони праці на підприємстві є досить повним переліком, що попереджують нещасні випадки на виробництві. Але проблеми все одно існують, деякі галузі промисловості не контролюються нічим, крім галузевих нормативних актів тощо і тому ці проблеми мають вирішуватись на законодавчому рівні країни.   РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ 2.1. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії Правові норми, об'єднані терміном "охорона праці", включають в себе норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії. Норми з техніки безпеки містять обов'язкові вимоги, яким повинно відповідати підприємство в цілому, виробничі приміщення, усі види обладнання і технологічні процеси з точки зору безпеки праці, попередження травматизму. Норми з виробничої санітарії містять обов'язкові вимоги щодо території підприємства, виробничих і побутових приміщень, робочих місць і технологічних процесів з точки зору гігієни праці і здоров'я працівників з метою попередження професійних захворювань. У своїй сукупності нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Їх прийняти поділяти на державні міжгалузеві і галузеві норми. Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці" відповідним центральним органам державного управління доручено розробляти і затверджувати конкретні документи щодо організації нормотворчого процесу, планування і фінансування робіт, визначення базових організацій, які повинні займатися нормотворчою діяльністю з питань охорони праці. Державний комітет по нагляду за охороною праці (з 24 квітня 2000 року - Державний департамент нагляду за охороною праці в складі Міністерства праці і соціальної політики України; далі - Держнаглядохоронпраці) наказом від 16 березня 1994 року затвердив Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних документів "Законодавство України про охорону праці", яке є обов'язковим до виконання усіма центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності[11, с. 140-142]. Опрацювання проектів державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці здійснюється під керівництвом і за безпосередньою участю фахівців Держнаглядохоронпраці або органів державного санітарного, пожежного нагляду та нагляду за ядерною і радіаційною безпекою при розробленні нормативних актів з питань, що віднесені до їх компетенції. Координацію роботи з підготовки проектів державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці покладено на Національний науково-дослідний інститут охорони праці, який надає методичну допомогу базовим організаціям міністерств і відомств, безпосередньо опрацьовує проекти нормативних актів про охорону праці. У разі відсутності в нормативних актах, що приймаються органами державного нагляду за охороною праці, вимог, які необхідно виконувати для забезпечення техніки безпеки і виробничої санітарії на певних роботах, власник або уповноважений ним орган може вживати погоджені з органами державного нагляду за охороною праці заходи, що забезпечують безпеку праці і виробничу санітарію. Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи [10, с. 366-367]. Відповідно до Положення про медичний огляд працівників певних категорій, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р., на власника також покладається обов'язок за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників. Працівники із своїх коштів ніяких витрат на заходи щодо охорони праці не несуть. Постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. уведено обов'язковий профілактичний наркологічний огляд працівників, які під час виконання своїх функціональних обов'язків повинні використовувати певні види сировини, речовини і матеріалів. Додержання правил техніки безпеки і виробничої санітарії залежить не тільки від виконання власником своїх обов'язків, а й від того, наскільки кожний працівник знає і виконує їх під час роботи. Законом України "Про охорону праці" на працівника покладається обов'язок знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди; співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці; особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-яких виробничих ситуацій, які створюють загрозу для працюючих. Тому усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки при виникненні аварій згідно з Типовим положенням, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці [9, с. 248-249]. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.   2.2. Організація забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту Для створення заходів щодо охорони праці власнику або уповноваженому ним органу щорічно необхідні значні грошові та матеріальні кошти. Порядок і мета використання цих коштів визначаються в колективних договорах. Тому працівники мають право змінювати та доповнювати заходи щодо забезпечення себе необхідними предметами захисту. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюва¬них у несприятливих умовах, працівникам видаються безоп¬латно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту ' Норми спецодягу складені за виробничою ознакою і розра¬ховані на застосування незалежно від профілю та відомчої на¬лежності підприємства. Практично це означає, що на будь-якому підприємстві може бути застосована не одна, а декілька галузе¬вих норм і залежно від того, на якому виробництві зайнятий працівник, за тією нормою йому повинні видавати спецодяг. " Спецодяг і спецвзуття, що видаються працівникам, повинні бути зручними в роботі, належної якості, відповідати вимогам державних стандартів і технічним умовам, розміру і зросту пра¬цівників. Заміна одного виду спецодягу іншим, як правило, не допускається[10, с. 384-386]. Спецодяг і спецвзуття є власністю підприємства. Тому влас¬ник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати їх комплектування та утримання. Видача замість спецодягу та спец¬взуття матеріалу для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється. У той же час власник або уповно¬важений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захи¬сту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів по¬рушено, і працівник був змушений придбати їх за власний кошт. У разі дострокового зношення цих засобів не з вини пра¬цівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. Строки ношення спецодягу (в тому числі зимового) вираховуються з дня фактичної видачі його працівникам в календарному, а не сезонному вирахуванні. Підприємство зобов'язане замінити або відремонтувати спецодяг і спецвзуття, яке прийшло в непридатність до закін¬чення встановленого строку ношення з причин, що не зале¬жать від працівника. Така заміна здійснюється власником або уповноваженим ним органом за участю представника проф¬спілкової організації/ Повернені працівником спецодяг і спецвзуття по закінченні строку ношення, але ще придатні для використання, мають бути відремонтовані і використані за призначенням. \_Одяг, не придатний для ношення, може бути використаний для ремон¬ту. Видача спецодягу і спецвзуття, що були у користуванні в інших працівників, можливе тільки після прання, ремонту та дезинфекції. Строки ношення такого одягу визначаються комісією. Прання, дезинфекція і ремонт спецодягу, спецвзуття і запобіжних засобів проводиться за рахунок підприємства в пері¬од, коли працівники не зайняті на роботі (вихідний день), або під час перерви між робочими днями чи робочими змінами. Забороняється виносити спецодяг і спецвзуття за межі підприємства. Для його збереження власник або уповноваже¬ний ним орган зобов'язаний надавати працівникам спеціально обладнанні приміщення (гардеробні). У випадках, коли за умо¬вами роботи спеціально обладнані приміщення не можуть бути надані (на лісозаготівлі, геологорозвідувальних роботах тощо), спецодяг може перебувати у неробочий час у працівників, що повинно бути передбачено в правилах внутрішнього трудового розпорядку чи колективному договорі. Відповідальність за збе¬реження спецодягу в цих випадках несуть самі працівники[10, с. 389]. Теплий спецодяг і спецвзуття (костюми ватні, куртки ватні, штани, валянки тощо) повинні видаватись працівникам з настанням холодної пори року. Час користування цим спец¬одягом (початок і кінець зимового періоду) встановлюється влас¬ником або уповноваженим ним органом спільно з профспілко¬вою організацією з урахуванням місцевих виробничих і кліма¬тичних умов. Засоби індивідуального і колективного захисту видаються працівникам на час виконання тих робіт, для яких вони перед¬бачені. Вони також можуть бути закріплені за певними робочи¬ми місцями і передаватись однією зміною іншій. У цих випад¬ках спецодяг і засоби захисту видаються під відповідальність майстрів та інших осіб з адміністративно-технічного персона¬лу. Засобами захисту вважаються костюми ізолюючі, засоби за¬хисту органів дихання, ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти тощо. Правом на одержання безоплатного спецодягу, спецвзуття і запобіжних засобів користуються також учні індивідуального і бригадного навчання, особи, які навчаються в професійних на¬вчально-виховних закладах усіх рівнів акредитації під час ви¬робничого навчання чи проходження практики, а також прац¬івники, які тимчасово виконують роботу за професіями, щодо яких чинними галузевими нормами передбачене забезпечення працюючих спецодягом, спецвзуттям і захисними пристосуван¬нями. На роботах, пов'язаних із забрудненням тіла, видається мило у кількості 400 грамів на місяць. При негативному впливі на шкіру людини шкідливих речовин безоплатно видаються зми¬вачі або знешкоджуючі речовини. Перелік робіт і професій, робота на яких дає право праців¬никам на одержання мила, змиваючих і знешкоджуючих речо¬вин, встановлюється власником або уповноваженим ним орга¬ном за погодженням з профспілковим органом. Для змивання бруду під час роботи і після її завершення повинні бути обладнані умивальники з рушниками або повітря¬ними осушувачами рук. Медичними установами визначений докладний перелік ток¬сичних речовин, для нейтралізації яких працюючі повинні вжи¬вати молоко. Молоко є продуктом профілактичного харчуван¬ня, який підвищує опір організму негативним чинникам ви¬робничого середовища, нормалізує деякі обмінні процеси і функції організму. Виходячи з визначеного переліку власник підприємства або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом затверджує перелік професій і робіт, при виконанні яких працівникам повинно видаватись молоко. На роботах, пов'язаних з впливом свинця, видавати молоко не рекомендується, оскілько воно містить кальцій, що легко засвоюється. Надмірне введення в організм кальцію викликає негативну реакцію при свинцевій інтоксикації. Тому при ро¬боті з свинцем і його сполуками замість 0,5 літра молока по¬винно видаватись 8-10 грамів пектину у вигляді мармеладу або концентрату пектину з чаєм. Молоко у зв'язку з шкідливими умовами праці видається у день роботи. Не можна видавати молоко за одну чи декілька змін наперед, а також за минулі зміни. Оскільки видача молока має цільове призначення, не можна видавати замість молока гроші або відпускати молоко додому. Робітники і службовці не одержують молока у дні їх відсутності на підприємстві неза¬лежно від причини цієї відсутності, а також у дні роботи на інших дільницях, де видача молока не передбачена. На роботах з особливо шкідливими умовами праці праців¬никам видається лікувально-профілактичне харчування. Перелік професій і посад, робота на яких дає право на безоплатне ліку¬вально-профілактичне харчування, а також раціони і правила видачі цього харчування затверджуються в централізованому порядку. Якщо працівник відповідно до цього переліку отри¬мує лікувально-профілактичне харчування, то молоко йому не видаєтся, незалежно від того, чи відповідає виконувана ним робота умовам, що дають право на отримання молока. Лікувально-профілактичне харчування видається у вигляді гарячих сніданків перед початком роботи. В окремих випадках за погодженням з лікувальним закладом допускається видача сніданків під час обідньої перерви. Працівники забезпечуються гарячими сніданками тільки під час роботи саме на особливо шкідливих роботах. В гарячих цехах, на підземних роботах працівникам пови¬нен бути забезпечений особливий питтєвий режим. Фізичні на¬вантаження при роботах з високою температурою викликають активне потіння організму. Разом з потом з організму праців¬ника виділяються солі і вітаміни. Виникає сильне почуття спраги, хочеться постійно пити. Стає нестабільним артеріальний тиск, частішає пульс, знижується працездатність. Необмежене вживання рідини збільшує навантаження на нирки і серце. Посилюється потовиділення, що викликає ще більшу спрагу, бажання пити. Скорочення вживання води зму¬шує серце працювати у напруженому ритмі — перекачувати кров, Що стала густою від нестачі вологи. Тому для усунення цих фізиологічних відхилень треба правильно організувати питтє¬вий режим. Практикою доведено, що найраціональнішим є вживання приблизно півсклянки вологи через кожні півгодини. Такий питтєвий режим не призводить до змін у діяльності серцево-судинної системи і посиленого потовиділення, дозволяє збе¬регти нормальне самопочуття протягом усієї робочої зміни. На фізіологічний стан організму, його водно-сольовий обмін і м'язову працездатність позитивний вплив справляють прісна газована вода, чай, молочна сироватка, кисле знежирене моло¬ко, хлібний квас. На особливо жарких роботах газована вода повинна бути підсоленою, містити не більше 0,1 відсотка кухонної солі. Це 1 грам солі на один літр води. Постачання підсо¬леною газованою водою повинно проводитись з розрахунку до 5 літрів на працівника на зміну[4]. Цехи і виробничі ділянки, де організується постачання га¬зованою підсоленою водою, визначаються органами санітар¬ного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом. 2.3. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці Будь-яке законодавство, особливо законодавство про охорону праці, ефективне тоді, коли воно неухильно виконується усіма зацікавленими учасниками відносин. Для здійснення цієї мети держава уповноважила відповідні органи та інспекції, які здійснюють свої повноваження в двох правових формах: шляхом нагляду і шляхом контролю. Під наглядом слід розуміти правову форму здійснення захисної функції по додержанню законності в трудових правовідносинах, відповідності дій власника підприємства або уповноваженого ним органу приписам трудового законодавства. Нагляд є особливою правозастосовною діяльністю. Орган, що здійснює нагляд, може вказати на допущені порушення, заявити подання щодо їх усунення, але не покарати, оскільки орган по нагляду не має відомчих повноважень щодо організації, яка перевіряється. Контролем визнається організаційно-управлінська діяльність, що здійснюється вищими відомчими органами, профспілками, трудовими колективами, Радами народних депутатів. Контроль як перевірка дій власника або уповноваженого ним органу проводиться з точки зору не тільки відповідності цих дій трудовому законодавству, а й їх доцільності і ефективності, врахування передового досвіду організації роботи в галузі, в даній місцевості [12, с. 12]. Вищим державним органом, що здійснює державне управління охороною праці, є Кабінет Міністрів України. Він розробляє і забезпечує реалізацію Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, визначає функції загальних та галузевих міністерств щодо охорони праці та встановлює порядок створення і використання фондів охорони праці. Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють органи Генеральної прокуратури України; Держнаглядохоронпраці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки України; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України. Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 року, основними завданнями Держнаглядохоронпраці є: комплексне управління охороною праці на державному рівні; здійснення державного нагляду за додержанням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, а також за проведенням робіт по геологічному вивченню надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної сировини; проведення експертизи проектної документації і видача дозволів на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об'єктів і засобів виробництва; координація науково-дослідних робіт з питань охорони праці і підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці; розвиток у встановленому порядку міжнародних зв'язків з питань нагляду та охорони праці. Для виконання своїх функцій Комітет по охороні праці створює територіальні управління та інспекції. Інспекції діють на підставі Типового положення, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 19 червня 1995 року [9, с. 320-322]. Державна інспекція охорони праці є структурним підрозділом територіального управління Держнаглядохоронпраці, що здійснює функції державного органу щодо організації управління охороною праці і здійснення нагляду за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (користування надрами) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, а також за виробничою діяльністю підприємців у галузі на території регіону і не залежить від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих органів державної виконавчої влади. Держінспекція має право: 1) безперешкодно в будь-який час проводити перевірку підконтрольних підприємств щодо дотримання законодавства та інших нормативних актів про охорону праці та надр, отримувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію; 2) надсилати (подавати) керівникам підприємств обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці та користування надрами; 3) зупиняти експлуатацію з накладанням пломби підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів і дільниць, робочих місць та устаткування до усунення порушень вимог щодо охорони праці та використання надр, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих чи суперечать законодавству про надра, або в разі відсутності, дозволу органів Держнаглядохоронпраці на початок роботи підприємства; 4) накладати на підприємства штрафи за результатами комплексних перевірок та в разі невиконання розпоряджень (приписів) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці та користування надрами; 5) притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; 6) зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та ін. Законом України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" встановлено, що санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи затверджує та скасовує Головний державний санітарний лікар України. Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 9 березня 1995 р. затверджено перелік державних санітарних норм і правил, обов'язкових для виконання на підприємствах, незалежно від форм власності. Значні повноваження в здійсненні контролю за додержанням нормативних актів про охорону праці надані місцевим державним адміністраціям і Радам народних депутатів. Вони у межах відповідної території забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці, формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення, організовують в разі необхідності регіональні аварійно-рятувальні формування. Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Для цієї мети на підприємствах створюються служби охорони праці, працівники якої прирівнюються до працівників основних виробничо-технічних служб. Працівники служби з охорони праці мають право: • видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові до виконання приписи щодо усунення наявних недоліків; • одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці; • зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та ін.[11, с. 146-147]. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки - в особі своїх виборних органів і представників . Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці. Уповноважені трудовим колективом діють відповідно до Типового положення, затвердженого Держнаглядохоронпраці, за погодженням з профспілками. Професійні спілки мають право безперешкодно перевіряти стан умов і безпеки праці на виробництві, виконання відповідних програм і зобов'язань колективних договорів (угод), вносити власнику, державним органам управління подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь. За порушення законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності. РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ В СІЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ 3.1. Відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони праці та шляхи вдосконалення законодавства з приводу охорони праці на підприємстві Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників. Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення. Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах [2]: 1) на працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 2) на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюють органи державного нагляду за охороною праці. Інспектори цього департаменту розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб департаменту щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод діяльності цих органів згідно із ст. 188 КУпАП тягне накладення штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 10 до 14. Законом України «Про охорону праці» та Положенням про порядок накладання штрафів на підприємства, установи та організації за порушення нормативних актів про охорону праці встановлено відповідальність підприємств у вигляді штрафу за: - порушення актів законодавства, правил, норм, інструкцій про охорону праці, які є обов’язковими для виконання ; - невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Такі штрафи накладаються за підсумками комплексної перевірки стану охорони праці на підприємстві посадовими особами департаменту в таких розмірах: - головою департаменту — до 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф; - начальниками територіальних управлінь — до 1 %; - начальниками інспекцій — до 0,5 %. Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 % місячного фонду зарплати. Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі: - нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника — у розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності; - нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності та професійного захворювання — у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності; - смерті потерпілого — у розмірі дворічного заробітку потерпілого. Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у 10-кратному розмірі. За передачу замовникові у виробництво і застосування конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам санітарних норм, розробник цієї документації сплачує штраф у розмірі 25 % вартості розробки. Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання. Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Ст. 135 містить загальне поняття складу та суб’єкта злочину. Суб’єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Згідно з цією статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином — власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створило небезпеку для життя або здоров’я громадян, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років[9, с. 435-437]. Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення може виявитися в не проведені відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски, захисних окулярів, спеціального одягу), в неналежній перевірці працівниками знання техніки безпеки і т. ін. Для вдосконалення відповідальності за недотримання правил охорони праці на підприємстві вбачається наступне: 1) для запобігання свідомих порушень працівниками та посадовцями – збільшити розміри штрафів за невиконання норм та заходів з охорони праці; 2) запровадити перевірку знань з охорони праці на підприємстві, який би проводився систематично або безпосередньо перед початком зміни на промисловому підприємстві тощо і накладати стягнення за незнання таких правил (дисциплінарне); 3) інформування власників підприємств про можливі наслідки в разі свідомого порушення; 4) запровадити гнучку систему контролю за дотриманням умов охорони праці на промисловому підприємстві, яка б розслідувала справи незалежно від роботодавця, власника підприємства; 5) при обранні дисциплінарного стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника; 6) включення вимог безпеки для здоров'я та життя в державні стандарти та іншу нормативно-технічну документацію; 7) ліцензування видів, діяльності, пов'язаних з потенційною небезпекою для здоров'я людей з пунктами відповідальності в разі порушення; 8) особливий нагляд за найнебезпечнішими 9) стимулювання власників щодо запровадження нових технічних засобів в роботі для полегшення роботи шляхом зниження оподаткування в разі виконання вимог тощо; 10) встановлення оптимального співвідношення між різними видами державних нормативних актів про охорону праці; 11) забезпечення відповідності національних законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці вимогам конвенцій Міжнародної Організації Праці (нині держава працює в цьому напрямку).   Висновки Масштабна робота щодо створення в Україні власної нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища продовжується. Затверджені і реалізуються плани розроблення (перегляду) правил та інших нормативних актів на перспективу і поточний рік, забезпечується поступовий перехід від документації галузевого призначення до нормування вимог охорони праці за видами технологічних процесів, робіт, устаткування. Належить розв'язати також завдання щодо встановлення оптимального співвідношення між різними видами державних нормативних актів про охорону праці, включаючи спеціальні стандарти безпеки праці, та ряд інших проблем. Одним з пріоритетних напрямів у нормотворчій діяльності визначено забезпечення відповідності національних законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці вимогам конвенцій Міжнародної Організації Праці, директив Європейського Економічного Співтовариства, договорів Співдружності Незалежних Держав та інших міжнародних документів. Серед зазначених заходів центральне місце відведено питанням адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, що є цілком природним явищем, оскільки в основі інтеграційних процесів будь-якого спрямування є забезпечення максимально можливого зближення правових норм, за якими працює і розвивається кожна з сторін. Виконуючи курсову роботу, її мета була досягнута, тобто розкрито зміст охорони праці на підприємстві з точки зору права та запропоновано шляхи вдосконалення відповідальності підприємств за не належний рівень охорони праці на підприємствах   ЛІТЕРАТУРА 1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховною Радою України 28 .06.96р.-К.:Преса України, 2007.-80с. 2. Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-20) від 02.04. 2011 зі змінами і доповненнями. 3. Кодекс законів про працю України: Чинне законодавство зі змінами та доповненням на 01.08. 2004р.:К.:Вид. Паливода А.В., 2004.-112с. 4. Про охорону праці: Закони України: Затв. Верховною Радою України від 14.10.1992р.№2695-XII 5. Про страхові тарифи та загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 22.02.01р.№2277-III 6. Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи, організації за порушення нормативних актів про охорону праці: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.93р.№754 7. Положення про розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на підприємстві, в установі і організації: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від10.08.93з.№623 8. Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється використання праці неповнолітніх: Затв. Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31.03.94р.№46 9. Трудове право України :навч. Посібник для студ. Юрид. Спеціальностей Вищих навч. Закладів/ Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.;За ред. П.Д. Пилипенка.-К.:Видавничий дім “ін Юре”, 2004.-535с. 10. Трудове право: Болотіна Н.Б.,Чанишева.-К.,01р.-563с. 11. Основи охорони праці: навч. посібник/ За ред. Я.І.Бедрія .- 3-тє вид., перероб. і доп.- Львів “Магнолія плюс”, видавець СПДФ ОВ м. Піча,. 04.-240с. 12. Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці».-К.,1997.-С.32
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову