Зразок роботи
ВСТУП
В умовах соціально-економічної і політичної кризи в Україні останніх років виразно виявила себе неефективність вітчизняної системи державної служби. У державі явною стала тенденція до зростання сфери державного впливу за рахунок якості державних інститутів. Змінити ситуацію на краще нині покликана давно вже назріла реформа державної служби. При цьому, з урахуванням євроінтеграційних процесів України, слід максимально ефективно використати відповідний досвід країн Європейського Союзу, значною мірою адаптувавши його до вітчизняних реалій.
В даній роботі, я проаналізувала закони «Про державну службу» за 1993р. та 2016р. Оскільки, прoблематико-правова характеристикадержавної служби важлива для опрацювання її поняття. Відповідний правовий аспект об'єднує державу і громадянина, людину, заради якоїповинна діяти держава і перед якою вона відповідальна. Тому, сутність питання тісно пов'язана із вирішенням проблеми встановлення статусу державних службовців, професіоналізм державної служби, встановлення порядку вступу на державну службу, її проходження, припинення.
1. АНАЛІЗ ЗАГАЛЬНИХ ПОЛОЖЕНЬ
З статті 1 ми бачимо, що у законі 2016р. в порівнянні з 1993р. більш детально розкрито поняття державної служби. У 1993р. зазначається, що державна служба в Україні являє собою професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. А у 2016р. це поняття описано у такому вигляді, що державна служба є публічною, професійною, політично неупередженою діяльністю із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням.
Тобто, у законі 2016р. змінюється уявлення про державну службу, звертається увага на те, що це політично неупереджена діяльність, яка покликана на те, щоб надавати населенню доступні, якісні адміністративні послуги. Також, зазначається те, що державна служба є публічною діяльністю, тобто діяльністю для загального блага, в інтересах всіх, на виконання загальної волі. Публічна діяльність заснована не на забезпеченні власного інтересу органу управління, не на волі вибору, а на досягнення поставленої мети.
Також, у законі 2016р. визначено поняття державного службовця, зазначається, що це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Тобто, аналіз норм цих двох законів показує, що ці документи суттєво відрізняються один від одного. У новому законі змінено погляд на сутність державної служби. Так, відображене у законодавстві призначення державної служби, яке раніше охоплювало лише виконання завдань і функцій держави, відтепер звернено увагу на підготовку пропозицій державними службовцями щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг. Тепер за Законом державна служба має сприйматись не як суто допоміжний інститут держави, за допомогою якого функціонували державні органи, – а передусім як механізм забезпечення реалізації прав і свобод людини, колективних інтересів суспільства.
Далі я порівнювала принципи державної служби, з огляду на матеріал, відразу помітно, що у законі 2016р. більш детально розглянуто кожний принцип. Наприклад, з’являється принцип верховенства права, який пояснює забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави. Також, пояснюється принцип професіоналізму, в якому звертається увага на те, що державний службовець повинен компетентно, об’єктивно і неупереджено виконувати посадові обов’язки, постійнопідвищувати свій рівень професійної компетентності, повинен вільно володіти державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону. З’являється принцип забезпечення рівного доступу до державної служби, тобто заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження. Позитивною зміною у законі 2016р. є те, що є принцип стабільності, тобто призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів. Однак, зникає в порівняння з 1993р. принцип персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни та дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян що є негативним на мою думку.
2. АНАЛІЗ СФЕРИ ДІЇ ЗАКОНУ
Відповідно до статті 3 Закон регулює відносини, що виникають у зв’язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, а також, Закон визначає правовий статус державного службовця, про який ми згадували вище.
Дія ж нового Закону поширюється на державних службовців:
Секретаріату Кабінету Міністрів України;
міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
місцевих державних адміністрацій;
органів прокуратури;
органів військового управління;
закордонних дипломатичних установ України;
державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначеністаттею 91 цього Закону;
інших державних органів.
Звернемо увагу на посилання, яке стосується ст. 91 нового Закону. Розглянемо, які посади визначені у цій статті. Так, дія цієї статті поширюється на: голів місцевих державних адміністрацій, керівників апаратів (секретаріатів) Верховної Ради України, допоміжних органів, утворених Президентом України, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, Антимонопольного комітету України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Фонду державного майна України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Ради національної безпеки і оборони України, Рахункової палати, а також державних колегіальних органів, посади голів та членів яких не належать до посад державної служби.
Тепер ми маємо повний перелік органів і посад, на які має розповсюджуватися дія нового Закону.
Дія цього Закону не поширюється на:
Президента України;
Главу Адміністрації Президента України та його заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступників;
членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів;
Голову та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову та членів Антимонопольного комітету України, Голову та членів Національного агентства з питань запобігання корупції, Голову та членів Рахункової палати, Голову та членів Центральної виборчої комісії, голів та членів інших державних колегіальних органів;
Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників;
Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України та його заступників, Голову Фонду державного майна України та його заступників;
народних депутатів України;
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників;
службовців Національного банку України;
депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим та його заступників, міністрів Автономної Республіки Крим;
депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування;
суддів;
прокурорів;
працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування;
працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами;
військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону;
осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органівта працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом;
працівників патронатних служб.
Відповідно до нового Закону функції з обслуговування — діяльність працівників державного органу, яка не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов’язаних з виконанням завдань і функцій державної служби.
Водночас, критерії визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, мають бути затверджені Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Перелік посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, за поданням керівника державної служби у відповідному органі.
Магістр