Виховання культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку (ID:465169)

ВСТУП Серед чинників розвитку особистості провідне місце належить спілкуванню, оскільки саме воно є об’єктивною необхідністю існування суспільства і людини в ньому. Спілкування є специфічним способом відносин і буття людини, передбачає обмін інформацією, реалізацію соціально-психологічних контактів, вибір адекватних конкретній ситуації способів впливу на співрозмовника, відповідної реакції на його слова, дії, тощо. Успішність реалізації покладених на спілкування завдань і функцій значною мірою зумовлюється рівнем сформованості культури. Актуальність теми важко заперечити, оскільки зараз існує дуже багато суперечностей щодо навчання і виховання особистості дитини. Наша робота присвячена саме цим проблемам, які, на нашу думку, є дуже важливими для того, щоб вирішити ті суперечності, які існують в сучасній педагогіці. На важливості спілкування для формування і розвитку дітей старшого дошкільного віку наголошується в законах України „Про дошкільну освіту” , Концепції розвитку дошкільної освіти на 2010 – 2016 рр., Базовому компоненті дошкільної освіти, та інших нормативних документах. Особливим періодом, що створює сприятливі можливості для формування комунікативної культури спілкування зростаючої особистості, є старший дошкільний вік, тобто час переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку. У цей час спілкування постає основним засобом обміну інтелектуальними і моральними цінностями між дітьми, найбільш природного, невимушеного налагодження міжособистісних відносин, важливим джерелом розвитку емоційної сфери, орієнтиром для самооцінки і самовираження. Проблемі спілкування, визначенню його найважливіших характеристик, трактуванню категорії „культура спілкування” присвятили свої праці О. Бодальов «Психология общения», О. Кульчицька «Родителям о воспитании культуры детей», А. Мудрик «Социализация человека», С. Петеріна «Воспитание культуры поведения у детей дошкольного возраста», Л. Петровська «Компетентность в общении», Хміль «Ділове спілкування» та інші. Отже, об’єкт дослідження: процес виховання дітей старшого дошкільного віку. Предмет дослідження: методи та особливості виховання культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку. Завдання дослідження:  Розглянути культуру спілкування дітей дошкільного віку як складову культури поведінки;  Дослідити теоретичні аспекти формування культури спілкування у дітей дошкільного віку;  Охарактеризувати методи виховання культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку;  Розкрити специфіку комунікативної гри як засобу розвитку культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку;  Визначити педагогічні умови виховання культури спілкування у дітей старшого дошкільного віку. Дошкільне дитинство є сприятливим періодом для формування основ культури спілкування. Це зумовлено такими його ознаками, як: пластичність психіки, висока емоційна чутливість, що сприяє розвитку в дитини моральних почуттів, поява етичних інстанцій, потреба у спілкуванні. У старшому дошкільному віці у дітей формується вміння сприймати і розуміти психологічні особливості іншої людини, пробуджується інтерес до особистості однолітка, розширюється сфера довільного спілкування.   РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 1.1. Культура спілкування дітей дошкільного віку як складова культури поведінки Сутність поняття „культура спілкування” є складним за своєю структурою. Підтвердженням цього є інтерес, який виявляють до його вивчення і трактування представники різних галузей знань. Щоб краще зрозуміти сутність і зміст поняття «культури спілкування», спробуємо розкрити зміст інших близьких понять, таких як „культура” та „культура спілкування”. Культуру (від лат. cultura – обробляння, виховання, розвиток) – як рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах та формах організації життя та діяльності людей, в їхніх стосунках, а також у матеріальних і духовних цінностях, створених ними; джерело знань про природу, суспільні способи діяльності, емоційно-вольове й ціннісне ставлення людини до оточуючих, до праці, до спілкування тощо [23]. О. Даниленко визначає культуру, як специфічно людський спосіб діяльності, який охоплює все, що не виникає саме по собі, не дається природою, а є продуктом праці, цілеспрямованої людської діяльності [18]. У діяльності людина поступово оволодіває культурою суспільства, та здобуває таким чином особистісну культуру, що забезпечує її „вростання” в соціопростір, активну взаємодію з ним і в ньому [29].