Зразок роботи
1.1. Дидактичні основи дистанційного навчання
Завдання, поставлені перед системою освіти України, процесами
державотворення, кардинальними змінами в суспільно-політичному житті,
вимагають створення організаційної структури системи освіти, що
забезпечуватиме перехід до «освіти протягом життя». Вирішенню цієї
проблеми сприятиме впровадження дистанційного навчання. Актуальними
для освітньої галузі України є вивчення передового світового досвіду
дистанційного навчання, об’єднання зусиль провідних ЗВО, створення
альтернативи аналогічним зарубіжним проектам. Зволікання з розвитком
дистанційного навчання загрожує зниженням конкурентоспроможності
української освіти у світовому просторі [2, с. 34].
У галузі теорії й практики дистанційного навчання працює багато
відомих вітчизняних учених. На особливу увагу заслуговують праці таких
науковців, як: Т. Койчева, О. Колгатін, В. Кухаренко, І. Лещенко, В. Луговий,
О. Малярчук, Н. Мукан, Н. Ничкало, В. Олійник, В. Пасічник, О. Рибалко,
С. Сисоєва, Н. Сиротенко, О. Собаєва, П. Стефаненко, Б. Шуневич та ін.
Бикова, М. Жалдака та ін. Окремі аспекти неперервної освіти й відкритого
навчання, організаційно-педагогічні засади дистанційної підготовки фахівців
відображено в працях Д. Бодненко, Т. Десятова, С. Лисенко, В. Лугового та ін.
На основі використання передового зарубіжного досвіду українськими
вченими здійснювалися дослідження, які дали змогу виявити загальні
тенденції й перспективи розвитку дистанційного навчання в системі
неперервної освіти та його проблеми. Результати цих досліджень знайшли
розкриття в працях В. Андрущенка, І. Зязюна, В. Кременя, В. Лунячека,
Н. Ничкало, С. Сисоєвої, Я. Цехмістеро, О. Чалого та ін.
10
Питання перспектив використання дистанційного навчання у вищих
навчальних закладах України та провідних країн світу
вивчалися Г. Козлаковою, К. Корсаком, П. Стефаненко та ін. Моделюванням і
прогнозуванням розвитку дистанційного навчання займалися Ю. Заячук,
М. Коваль та ін., а тема контролю знань і їх оцінювання – І. Булах та ін.
Проблему використання дистанційного навчання при вивченні іноземних мов
досліджували В. Жулкевська, Л. Морська, Н. Муліна та ін. Над питаннями
розробки мультимедіа та використання комп’ютерів при викладанні різних
предметів працювали М. Коваль, Л. Шевченко та ін. Питаннями маркетингу
дистанційного навчання займалися В. Олійник, П. Стефаненко та ін.
Проблему стану та перспектив розвитку дистанційного навчання, його
специфіку, зміст, форми, методи і принципи організації порушували у своїх
працях американські, канадські, європейські та австралійські науковці:
Т. Андерсон, В. Ачер, Дж. Боат, Д. Боетчер, E. Вагнер, Ч. Ведемеєр, К. Вудлі,
М. Докендорф, Р. Гаррисон, М. Каллаган, Д. Кіген, Б. Кінг, П. Кліффорд,
Д. Консідайн, М. Маклюен, К. Мередіт, M. Морабіто, М. Мур, О. Петерс,
К. Роджерс, В. Стайнер, Д. Тейлор, С. Толбот, Г. Уїлмот, Д. Шеррон,
М. Фуллан, Ж. Хейсс, Б. Холмберг, Дж. Холловей та ін. В організацію
наукових досліджень і впровадження в педагогічну практику ідей
дистанційного навчання значний внесок зробили й російські фахівці:
О. Андреєв, А. Бершадський, Т. Вороніна, Б. Вульфсон, В. Дьомкін,
І. Ібрагімов, І. Мелюхін, Є. Полат, Є. Скребицький, В. Солдаткін,
В. Тихомиров, А. Хуторський та ін [2, с. 34].
На основі використання передового зарубіжного досвіду українськими
вченими здійснювалися дослідження, які дали змогу виявити загальні
тенденції й перспективи розвитку дистанційного навчання в системі
неперервної освіти та його проблеми. Результати цих досліджень знайшли
розкриття в працях В. Андрущенка, І. Зязюна, В. Кременя, В. Лунячека,
Н. Ничкало, С. Сисоєвої, Я. Цехмістеро, О. Чалого та ін [2, с. 34].
Магістр