Зразок роботи
В сучасних умовах господарювання України оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання фінансових потоків юридичних осіб, у структурі яких страхові компанії займають важливе значення. При цьому податкові надходження від страхової діяльності не відповідають масштабам і темпам зростання страхових премій, а тому не забезпечується виконання фіскальних і регулюючих завдань досліджуваної сфери.
Перш за все, своєрідність страхових взаємовідносин визначається специфікою самого процесу страхування як провідної економічної категорії. Окремі види господарських відносин, у тому числі страхових відносин, «зумовлені рівнем економічного розвитку суспільства і повинні відповідати характеру економічної системи і вдосконалюватися відповідно до об’єктивних умов господарювання» [3, с. 15-16].
Отже, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» [2], страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Страхова діяльність є багатовекторним економіко-правовим та соціальним явищем (рис. 1.1).
У сучасній науковій літературі сформувалися діаметрально протилежні погляди щодо сутності прибутку страховиків та джерел його формування, що і зумовлює неоднозначність підходів до оподаткування страхової діяльності. Виходячи із того, що «…у страхуванні у силу непродуктивного характеру діяльності національний дохід не створюється, прибуток формується за рахунок перерозподілу коштів страхувальників» [6, с. 334], можна дійти висновку, що прибуток страховиків - це суто теоретичне поняття. Тому думки щодо штучності поняття «прибутку» страховиків не несуть ніякого економічного змісту та приводять до висновку, що прибуток не має реального виміру та не може бути об’єктом оподаткування.
Але в ринкових умовах сьогодення страхові компанії працюють як господарські товариства на комерційних засадах, і лише отримуючи прибуток страхова компанія гармонізує власну вигоду підприємця із суспільними потребами у страховому захисті. Тому ця категорія, беззаперечно, вимагає детального, всебічного аналізу та дослідження механізму оподаткування.
Джерела доходів страхових компаній України відображено на рис. 1.2:
Враховуючи специфіку діяльності та особливості організації робочого процесу страхових компаній, для визначення обсягу доходу страховика від будь-якої діяльності за певний період, крім сумарного значення чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інших операційних доходів, доходів від участі в капіталі, інших фінансових доходів, інших доходів також враховується значення чистих зароблених страхових премії (відповідно до Звіту про фінансові результати). У будь-якому випадку початковим доходом страховика, основою для обороту коштів та джерелом фінансування інвестиційної діяльності є страхові премії.
Податкова політика держави має бути спрямована не тільки на виконання фіскальної функції, пов’язаної з наповненням державного бюджету. Вона має бути базовим інструментом державного регулювання, оскільки за допомогою оподаткування держава стимулює або гальмує ділову активність на страховому ринку, визначаючи пріоритети його розвитку з огляду на національні інтереси. А тому система оподаткування страхових компаній має бути організована таким чином, щоб забезпечувати надходження до бюджету (реалізація фіскальної функції податків), сприяти розвитку ринку страхових послуг (реалізація стимулюючої функції податків) та регулювати взаємовідносини, що виникають у процесі страхової діяльності між страховиками та страхувальниками.
Податкові надходження залежать від діяльності страхових компаній, основним джерелом доходу яких є страхові премії. Об’єкт оподаткування страховика, до якого застосовується ставка, відповідно до ст. 141, п. 141.1.2 ПКУ [1], розраховується як сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих за договорами страхування і співстрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу об’єкта оподаткування страховика тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування.
Для підвищення ефективності та результативності регулювання страхової сфери шляхом застосування податкових методів та важелів впливу важливим є врахування таких особливостей [11, с. 146-147]:
1) забезпечення домінування регулятивної функції над фіскальною. У структурі механізму оподаткування має бути передбачено, що стратегічною ціллю стягнення податків є здійснення стимулюючого і дестимулюючого впливу як безпосередньо на страхову галузь, так і опосередковано на інші сфери вітчизняного господарства. При цьому проміжною метою регулювання в цьому випадку є досягнення максимального соціального та економічного ефектів від страхової діяльності;
2) переважання системи національного регулювання над наднаціональним у питаннях, що стосуються видів і елементів податків, з одночасним формуванням однакових підходів до визначення податкової бази.
Звичайно, податкове регулювання унікальне і створювалося на основі специфіки страхового сектору в кожній державі. Незважаючи на активні інтеграційні процеси на страхових ринках та існування загальних підходів до оподаткування страхування, все ж таки переважають індивідуальні рішення при виборі ставок та порядку оподаткування страхової діяльності.
Вітчизняна система оподаткування страхової діяльності так само характеризується певною автономією в цьому питанні, оскільки мінливі умови бізнес-середовища та фінансово-економічні, політичні кризи вносять певні корегування у процеси оподаткування діяльності господарюючих суб’єктів. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 задекларував переведення страховиків на змішану систему оподаткування, яка почала діяти з 1 січня 2015 року. Переважна більшість страховиків на чолі із Лігою страхових організацій України, стверджує що такий зміни є дискримінаційним по відношенню до вітчизняного страхового ринку.
Стара система оподаткування страхових компаній України передбачала відрахування до бюджету 3% від розміру доходу, отриманого від страхової діяльності. За новим законодавством, система оподаткування набула вигляд «змішаної», тобто до 3% додали ще 18% податку з прибутку.
У законодавчій практиці була ідея перевести ринок страхових послуг на загальну систему оподаткування, тобто стягнення податку на прибуток суб’єкта господарювання у розмірі 18%, а в результаті реформацій страхова сфера отримали подвійний податок [12, с. 848]. За розрахунками аналітиків, шляхом запровадження такого механізму база оподаткування збільшилась у три рази. Враховуючи, що страхові компанії сплачують й інші податки до бюджету загальний розмір податкового навантаження на страховий бізнес значно зріс та створив додаткові перешкоди в діяльності.
Оцінюючи регулятивний потенціал старої та нової системи оподаткування страхової діяльності, доцільно розглянути їх переваги та недоліки (табл. 1.1).
Магістр