«Особливості адміністративної відповідальності за дрібне викрадення чужого майна» (ID:297479)

Відповідальність за викрадення чужого майна передбачена у статті 51 КУпАП, згідно якої право власності однаково охороняється незалежно від форми власності, як визначає Конституція та Цивільний кодекс України. КУпАП вказує, що відповідальність настає за викрадення чужого майна, що здійснюється шляхом крадіжки, привласнення, розтрати чи шахрайства. Тож, законодавець передбачає тільки чотири способи здійснення даного виду правопорушення [1]. Науковці, у складі правопорушення за викрадення чужого майна виділяють родовий та безпосередній об’єкт. Родовим об’єктом виступають суспільні відносини у сфері власності, що підпадають під дію закону та стосуються володіння, користування та розпорядження власником майна. А безпосереднім об’єктом дрібного викрадення є вже сама власність, тобто майно фізичної чи юридичної особи. Майно виступає також предметом даного правопорушення і являє собою річ матеріального світу, яка наділена особливими ознаками, що мають економічний, фізичний чи юридичний характер. Наприклад, до ряду економічних ознак відносяться речі що мають певну споживчу вартість та за своїми властивостями можуть задовольнити матеріальні чи будь-які інші потреби особи. Фізичними ознаками є те, що речі не знаходяться у володінні їх законного власника. Вони можуть бути незаконно вилученими у нього і можливо пошкодженими чи знищеними. Той факт, що річ має певну вартість підтверджується її грошовою оцінкою. І спираючись на це, документація також може виступати предметом правопорушення пов’язаного з дрібним викраденням, у випадках коли документ наділяє особу певними майновими правами без вчинення додаткових юридичних дій (цінні папери, талони) або просто здійснює роль рівноцінну грошовим цінностям [5, с. 132]. Варто відзначити, що не можуть бути предметом дрібного викрадення певні засвідчуючи знаки, такі як номерки від публічного гардеробу, жетони від камери схову, чеки, квитанції або інші документи, грошова вартість яких зводиться до мінімуму і їх основне призначення – право на отримання власності. Коли особа незаконно заволодіє предметами подібного роду, це може свідчити про її подальший намір і є готуванням до вчинення протиправних дій. Відповідно такі діяння мають бути кваліфіковані як стадія вчинення викрадення [5, с. 132]. Проте, адміністративному праву не притаманний розподіл правопорушень на стадії, такі як готування чи замах. Та як зазначає більшість науковців, введення відповідальності за вчинення готування чи замаху дрібного викрадення було б досить доцільним. Тож, предметом правопорушення пов’язаного з дрібним викраденням виступають: майно, грошові цінності тацінні папери, які належать конкретній особі. За загальним правилом, не можуть бути предметом даного правопорушення всі природні багатства, які знаходяться у своєму природньому стані, тобто їх існування не пов’язане