ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ СОЦІАЛЬНЕ БУТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ (ID:607909)

РОЗДІЛ ІІ «ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ СОЦІАЛЬНЕ БУТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ» 2.1. Права, що забезпечують індивідуалізацію фізичної особи Ім’я є цією індивідуальною однією з ключових ознак фізичної особи, яка дозволяє її виділяти серед мільярдів індивідів цієї ж групи. Досить тривалий час фізичні особи мали лише імена, на маючи прізвищ, останні почали формуватися лише в 18-19 столітті. Серед розвинутих європейських країна найдовше Швеція, аж до кінця 18 століття не використовувала прізвищ. До речі, за польською традицією прізвища дозволяло визначати статус дівчини: одружена, не одружена, проживаюча з батьками, шляхом додавання відповідного суфікса при вимові прізвища. Таким чином, спочатку імена виникали як соціальні та культурні явища, а вже згодом отримали правове регулювання. У наш час, ім’я – це гарантована правовими нормами можливість ідентифікувати фізичну особу. Це особисте немайнове право фізичної особи реалізовувати свої дії від свого імені та захищати його [6]. Право на ім’я витікає зі змісту ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, згідно якої кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя [7]. Перший погляд вказана правова норма прямо ні чого не вказує стосовно імені фізичної особи, але практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що вказана норма застосовується при вирішенні справ щодо реєстрації імені та реєстрації зміни імені фізичної особи. Така позиція судового органу пов’язана з тим, що ім’я і прізвище є способом ідентифікації особи як у середині сім’ї, так і суспільстві, а тому є частиною особистого і сімейного життя фізичної особи. В цілому варто зауважити, що Європейський суд з прав людини не вказував на обмеження основоположних прав людини державами, які ратифікували вище вказану конвенцію і разом з тим у національному законодавстві містять норми, що обмежують можливість батьків обирати деякі імена для своїх дітей. Навпаки суд звертав увагу на те, що деякі імені, як би ними були названі фізичні особи могли б принижувати ї честь і гідність та викликати незручності у використанні. У справі „Stjerna проти Фінляндії" Європейський суд з прав людини розглянув скаргу заявника, щодо порушення гарантованого йому ст. 8 Конвенцією із захисту прав людини та основоположних свобод, оскільки держава – Фінляндія встановивши у національному законодавстві обмеження щодо реєстрації зміни деяких імен, втручається в його особисте та сімейне життя, а його прізвище викликає труднощі у вимові та викликає формування прізвиськ. На думку суду незручності викликані не з використанням прізвища, а взагалі досить багато прізвищ є такими, що можуть викликати бажання формувати прізвиська [8]. Ст. 294 Цивільного кодексу України гарантує право фізичній особі на ім’я. Разом з тим, необхідно вказати, що 28 ст. Цивільного кодексу України допускає, що фізична особа може в окремих правовідносинах приймати участь використовуючи псевдонім чи взагалі без ідентифікації [5]. Право на ім’я складається із таких структурних елементів: - право володіти, користуватися та розпоряджатися іменем; - право звертися до певної особи, використовуючи її ім’я; - право особи разом з ім’ям мати псевдонім; - право висувати вимоги щодо необхідності припинення протиправного порушення чи використання власного імені [9]. Згідно ст. 7 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 між іншими правами від народження дитина має право на ім’я. Вказана міжнародно-правова норма деталізується окрім Цивільного кодексу України ще у ст. 146 Сімейного кодексу України, де закріплено положення про те, що ім’я дитини визначається за згодою її батьків, а, якщо жінка не перебуває у шлюбі і батьківство добровільно ніким не визнано – матір’ю дитини. За загальним правилом дитині може бути надано не більше двох імен, а виключення можуть мати звичаї національних меншин, якщо до таких меншин належать батьки або хтось один з них. У разі неможливості батьками досягти згоди щодо обрання імені дитині за згодою, такі спори вирішують органи опіки та піклування [10]. Можна стверджувати, що надання дитині імені є одночасно і правом, і обов’язком батьків. Виходячи зі змісту норми викладеної у ст. 144 Сімейного кодексу України, батьки зобов’язані визначитися з іменем своєї дитини упродовж місця від дня її народження, оскільки саме такий строк у зазначеній правові нормі встановлено для реєстрації факту народження дитини у відповідних органів публічної адміністрації, а, як відомо, така реєстрації передбачає видання свідоцтва про народження, де в обов’язковому порядку між іншим вказується і ім’я народженого. Ст. 295 Цивільного кодексу України гарантує інструмент розпорядження власним іменем, закріплюючи право на його зміну. Так, з 14 річного віку фізична особа за згодою батьків (якщо один з батьків наявний, то за згодою нього) або осіб, що їх замінюють змінити ім’я. У разі, якщо хтось з батьків не внесений у свідоцтво про народження, то згода також не потрібна. Порядок зміни імені та прізвища врегульований постановою Кабінету Міністрів України «про затвердження Порядку розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи» від 11.07.2007 № 915 [11. З метою вирізнення у суспільстві фізична особа може мати власні відмінності у зовнішньому вигляді та поведінці, що входить до змісту права на індивідуальність. Витоки вказаного права закріплені у ст. 23 Конституції України, згідно якої кожній особі гарантується право на вільний розвиток своєї особистості, але за умови не порушення цим прав і свобод інших осіб. Крім того, зміст цього положення доповнений ст. 300 Цивільного кодексу України, згідно якої фізичній особі надається можливість: - зберегти своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності; - вільно обирати форми та способи вияву своєї індивідуальності. Обмеження стосуються лише прямих заборон встановлених законом, а також, якщо форми індивідуалізації суперечать моральним засадам розвитку суспільства. Так, до змісту індивідуальності особи входять такі складові: - зовнішність фізичної особи; - голос та мовлення фізичної особи; - манера поведінки фізичної особи; - відповідний рівень інтелектуального, освітнього та культурного розвитку; - інші властиві окремій фізичній особі властивості. Структура права на індивідуальність представлена: - правом володіння певною індивідуальністю; - право використання власної індивідуальності; - правом розпорядження власною індивідуальністю, шляхом її зміни чи перетворення; - правом захисту від порушення права на індивідуальність [12, с. 327]. Як висновок слід зазначити, що права на ім’я та індивідуальність належать до основоположних невідчужуваних прав людини. Право на ім’я за національним законодавством фактично не обмежене будь-якими заборонами, оскільки у національній правові системі жодний нормативно-правовий акт не містить обмежень щодо неможливості обрання якогось імені офіційно. Що ж до права на індивідуальність, то вказане право може бути обмежене виключно нормою закону та має не суперечити загальним засадам розвитку суспільства. ВИСНОВОК: В ході виконання курсової роботи проаналізовано поняття, ознаки та види особистих немайнових прав фізичної особи. Так, особисті немайнові права фізичної особи – це виключно суб’єктивні цивільні права, які тісно зв’язані з конкретною фізичною особою, набуваються нею на підставі народження та від народження, а в окремо визначених законодавством випадках за певним підстав протягом життя, не мають економічного вираження, а їх об’єктом є особисті немайнові чи інші нематеріальні блага, спрямовані на реалізацію фізичного, соціального буття та реалізації духовних, моральний соціальних потреб. Проведеним дослідженням нормативно – правової бази, яка врегульовує особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи встановлено, що витоки вказаних прав містяться у міжнародно-правових документах як світового, так і регіонального значення. Також, вказані права гарантуються конституцією України та деталізуються у Цивільному кодексі України, іншому національному законодавстві. В ході вивчення нормативно-правової бази, яка врегульовує аналізовану категорію прав фізичної особи та наукової літератури, яка обґрунтовує теоретичне наповнення досліджуваного інституту прав дійшов наступних висновків. Нормативно-правове регулювання права на ім’я фізичної особи потребує доповнення, шляхом прийняття окремого нормативно-правового акту, який встановлював межі вибору імені для фізичної особи, оскільки обираючи дивні, кумедні, оригінальні імена батьки реалізують своє право вільного вибору імені для дитини, але разом з тим відразу з порушують право на повагу до честі і гідності новонародженої дитини, яке гарантується їй від народження. Щодо правового регулювання гарантованого фізичній особі права на повагу до її честі, гідності та ділової репутації у правозастсовчій практиці виникають труднощі у зв’язку з відсутністю нормативного визначення понять «честь», «гідність», «ділова репутація». Варто зауважити, що частково вказана проблема вирішена у постанові пленуму Верховного суд України, яка мною цитована у тексті роботи, шляхом надання визначення вказаним правовим категоріям, але вважаю, що такі важливі конституційні категорії потребують як мінімум законодавчого визначення. Що ж до правового регулювання права на свободу пересування і вільного вибору місця проживання, то варто зауважити, що проблема полягає у застосуванні в законодавстві одночасно двох суміжних понять «місце проживання» і «місце перебування». Такий підхід потребує однозначного вирішення та уніфікації використання вказаної дефініції. Крім того, у національному законодавстві поняття «місця проживання» ототожнюється з певними нерухомими об’єктами як місцями для проживання та разом з тим з певною адміністративною територією, що також викликає труднощі у правозастосуванні та виробленні єдиного підходу до розуміння. Право на мирні зібрання потребує визначення поняття «завчасності» повідомлення до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування про проведення відповідних заходів, оскільки спроба Конституційного суду України роз’яснити вказаний термін, шляхом указання на розумний строк є невдалою та викликає аналогічні дискусії. В цілому аналізована категорія особистих немайнових прав перебуває у постійній динаміці свого розвитку у зв’язку з науково-технічним прогресом, необхідністю перейняття кращого зарубіжного досвіду та адаптації національного законодавства у вказаній частині до стандартів Європейського союзу, необхідністю розроблення дієвих засобів його захисту.