Історія зарубіжної літератури "Образ коханої в сонетному циклі Ф. Сідні «Астрофіл і Стелла»" (ID:185396)

Сідні був новатором в поезії і в теорії літератури. При тому, що установлена форма сонета була улюбленою і надзвичайно поширеною в Європі в XVI столітті, він не став наслідувати італійським або іспанським зразкам, як багато епігони, «які заважали мертвого Петрарки стогін співучий» з «тріском пишномовності промов», хоча Сідні щиро поважав Петрарку і переклав англійською багато з італійської та іспанської ліричної поезії. Він створив цикл з 108 сонетів «Астрофіл і Стелла», оригінальність якого полягала в об'єднанні цих поетичних мініатюр загальним задумом в епопею, справжню «трагікомедію любові» з її надіями і спокусами, ревнощами і розчаруваннями, боротьбою чесноти і пристрасті. Фінал циклу сумний: ліричний герой залишився ненагородженним за свою любов і відданість, і в той же час оптимістичний, бо муки і випробування вказали йому шлях до моральної досконалості. Любов відкрила справжню красу і відтепер служитиме підтримкою в жалі і давати сили для нових подвигів, в тому числі на цивільному терені [14]. Поет експериментував з включенням діалогу в сонети, що робило його героїв надзвичайно яскравими живими персонажами. У той же час його вірші сповнені несподіваних для читача парадоксальних висновків і гумору. З легкої руки Сідні тонка іронія стала характерною рисою англійської лірики [14]. Віддаючи належне і іншим формам поезії - елегіям, баладам, одам, героїчному і сатиричному віршу, після Сідні англійські поети воліли сонет всім іншим. Е. Спенсер, Д. Девіс залишили сотні мініатюрних шедеврів, ув'язнених в незмінних 14 рядках [14]. Ф. Сідні виступив як серйозний теоретик літератури і мистецтва в трактаті «Захист поезії» - естетичному маніфесті його гуртка, написаному у відповідь на пуританські памфлети, які засуджують «легковажну поезію». Він пройнятий гуманістичними роздумами про високе призначення літератури, яка виховує моральну особистість і допомагає досягти духовної досконалості, яке неможливо без свідомих зусиль самих людей. На думку автора, мета всіх наук, так само як і творчості полягає в «пізнанні сутності людини, етичної та політичної, з подальшим впливом на нього». З гумором і полемічним запалом, спираючись на «Поетику» Аристотеля, а також приклади з античної історії, філософії та літератури, Сідні доводив, що для пропаганди високих моральних ідеалів поет більш придатний, ніж філософ-мораліст або історик з їх нудною проповіддю і повчальністю. Він же завдяки безмежній фантазії може вільно живописати перед аудиторією образ ідеальної людини. Поет в його очах виростав в співавтора і навіть суперника Природи: всі інші помічають її закономірності, і «лише поет ... створює по суті іншу природу, ... то, що краще породженого Природою або ніколи не існувало ...» [14].