Концепт жіночності в творчості Віслави Шимборської та Ліни Костенко (ID:934882)

ВСТУП Актуальність дослідження. Жіночність як складне і многогранне поняття завжди викликало і продовжує викликати інтерес серед дослідників культури, літератури та письменників (Г. Борковська, В. Малецька, В. Копалінський, А. Котлярська-Міхальська, Н. Кобринська, С. Русова, Ю. Андрущенко, О. Забужко). Відомі поетеси Віслава Шимборська та Ліна Костенко, представниці різних культур і традицій, докладають значних зусиль у висвітленні цієї проблематики у своїй творчості. Їхні поезії не тільки віддзеркалюють складність жіночого досвіду, але й впливають на формування уявлень про жіночність у суспільстві. 1.1. Поняття і розуміння концепту “жіночності” в історико-культурному аспекті Поняття і розуміння концепту “жіночності” в історико-культурному аспекті є складним і змінюваним. Жіночність визначається соціокультурними, історичними та індивідуальними чинниками, і може варіюватися в різних культурах і епохах. Нижче розглянуті основні аспекти розуміння жіночності в історико-культурному контексті. У кожному суспільстві і на різних етапах історії існують культурні норми і очікування, пов’язані з жіночністю. Це включає стереотипи, ролі, обов’язки та права жінок у суспільстві. Соціокультурний контекст формує розуміння того, яким має бути ідеальна жінка у даному суспільстві. Концепція жіночності може змінюватися з плином часу. Наприклад, у різні історичні епохи та культури можуть існувати різні ідеали жіночності. У деяких епохах акцент може бути зроблений на материнство та сімейне життя, в інших – на жіночу незалежність та активність у суспільстві. Жіночність також є індивідуальною характеристикою. Кожна жінка має власні погляди на те, що для неї означає бути жінкою. Індивідуальне розуміння жіночності може бути сформоване особистими досвідами, цінностями та життєвим шляхом. У сучасному суспільстві діє парадигма гендерної рівності, яка прагне знищити стереотипи і обмеження, пов’язані з жіночністю та чоловічністю. Ця парадигма акцентує на правах та можливостях жінок в усіх сферах життя. Загалом, розуміння жіночності є комплексним і динамічним поняттям, яке розвивається разом із зміною суспільства та культури. Важливо враховувати всі ці аспекти при аналізі жіночності в історико-культурному контексті. Зростаючий інтерес до питань, пов’язаних із “жіночим питанням”, в сучасному суспільстві появився з усвідомленням необхідності вирішення проблем, які стосуються жінок у соціальній, економічній, політичній та культурній сферах. Проте теоретичні та історичні дослідження щодо жіночої проблематики відстали від практичних потреб сучасності. Це обумовлено домінуванням патріархальних підходів у суспільних науках, які зорієнтовані на чоловічі пріоритети. Таке тлумачення історії обмежує наукові дослідження та формує неповну картину суспільної реальності, що впливає на формування історичної свідомості. Отже, існує потреба у глибокому науковому пошуку та новому осмисленні ролі та значення жінки у світовому контексті. 2.1. Інтроспекція та самоідентифікація у творах Віслави Шимборської 3 жовтня 1996 року, Шведська Академія у Стокгольмі анонсувала, що лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури стала Віслава Шимборська. Ця новина викликала жваву реакцію як у Польщі, так і у світовій пресі. Ірландський поет Шеймус Гені, який був лауреатом Нобелівської премії у 1995 році, висловив свою радість і захоплення цією вагомою нагородою для Віслави Шимборської [Głowiński, 1998, s. 177–199]. Чеслав Мілош, лауреат Нобелівської премії в 1980 році, був одним із перших, хто привітав Віславу Шимборську з Нобелівською премією. Він пишався, що Нобелівську премію отримала саме Віслава Шимборська, бо вбачав в ній продовження своєї активної участі в творенні польської поезії [Grądziel-Wójcik, 2012, s. 99–108]. Біографія Віслави Шимборської пов’язана з Краковом, де вона виросла та навчалася, переживши важкі часи війни і німецької окупації. Вона здобула освіту в Ягеллонському університеті, але її справжнім покликанням стала поезія. Особливість Віслави Шимборської виявлялася особливо чітко у відображенні інтроспекції та самоідентифікації в її творчості. Віслава Шимборська була відома своєю здатністю висловлювати складні філософські і емоційні концепції в легкій, інтимній формі. У своїх віршах вона дозволяла читачам споглядати світ її очима, а це означало внутрішню подорож у світ думок, переживань і роздумів поетеси. У своїх творах Віслава Шимборська часто висловлювала свою самоідентифікацію як поетеси і жінки, яка розглядає власне місце у світі. Вона була скромною і вимогливою до свого власного слова, що підсилювало відчуття її внутрішньої сутності у творчості. Поетеса Віслава Шимборська писала: “Творення полягає в тому, щоб охопити якусь частинку реальності. […] Іноді мені просто здається, що “радість писати” полягає у виявленні або навіть у самому пошуку потрібного мені слова, якого часом взагалі не існує і треба його створити, або в пошуку якоїсь стилістичної фігури. […] Поезія має виходити за межі очевидного, вона повинна надавати їй інший вимір” [Nastulanka, 1975, s. 305–306]. Цей аспект її творчості дозволяв читачам відчути глибокий зв’язок із поетесою, зрозуміти її думки і почуття, а також відкрити для себе унікальну інтроспекцію та самоідентифікацію, які робили її творчість такою вражаючою та значущою для читачів. Віслава Шимборська дебютувала у 1945 р. першим віршем “Шукаю слова” (“Szukam słowa”), який був надрукований до газети “Польський щотижневик” (“Dziennik Polski”), і це був початок її літературного шляху, де інтроспекція та самоідентифікація стали важливою частиною її творчості [Радишевський, 2013, с. 216]. Вірші, опубліковані в пресі 1940-х років, яскраво виявляють її поетичну приналежність до повоєнної генерації молодих поетів, які намагаються впоратися з драмою війни та шукають нові мовні формули для вираження повоєнної дійсності та становища людини, позбавленої спадку гуманістичних ідеалів. Заслуженою її публікацією була невеличка книга віршів “Тому живемо” (“Dlatego żyjemy”) (1952), де вона розмістила свої глибокі роздуми про себе та світ навколо. Відтоді і надалі її творчість стала вираженням внутрішньої інтроспекції, роздумів про власну ідентичність та місце в цьому світі [Szymborska, 1952]. Зокрема, другий том її віршів, “Питання до себе” (“Pytanie zadawane sobie”), вийшов у 1954 році і продовжував досліджувати ці ключові аспекти. У цих віршах, інтроспекція була основним інструментом, який дозволяв їй звертатися до власних думок, почуттів та власної ідентичності. Самоідентифікація, у свою чергу, допомагала їй визначити своє місце в літературному світі та в суспільстві загалом [Szymborska, 1954]. 2.2.Тілесність, емоційність та взаємодія із зовнішнім світом у творах Ліни Костенко Ліна Костенко, одна з найвизначніших фігур у сучасній українській літературі, стала справжньою легендою, символом таланту та сили слова. Її творчість, переповнена глибоким почуттям та емоційною інтенсивністю, не лише вражає своєю красою, але й розкриває глибокі соціальні та культурні аспекти українського життя. Ліна Костенко – видатна українська поетеса, чия індивідуальність і стиль відзначаються численними особливостями. Однією з найвидатніших рис її творчого доробку є вміння виражати глибокі думки в оригінальній афористичній формі. Поетеса стала символом української національної душі. Її творчість переплетена з історією та сучасністю України. У своїй творчості, вона відзначає роль та важливість кожної людини у великому культурному та історичному контексті. У своїх віршах, зокрема в збірці “Мадонна Перехресть”, письменниця подарувала своїм співвітчизникам не лише гарну поезію, але й душевну теплоту, мудрість і благословення, які випромінюються від Мадонни – священного символу-оберегу для тих, хто шукає свій шлях серед життєвих перехресть [Костенко, 2011]. У збірці “Мадонна Перехресть” Ліна Костенко майстерно поєднує звукову довершеність з символічним змістом, створюючи поезію, яка вражає своєю поетичною естетикою. Її вірші сповнені тугою за прекрасним і пронизані сакральними образами. Символом і провідним образом у цій збірці є Мадонна, яка відображає складність життя, страждає і прощає, надаючи захист подорожнім на перехрестях життя. Образ Мадонни стає центром художнього світу поетеси, який, як і життя саме, складається з перехресть, але в центрі – Мадонна, що оберігає та наповнює світ сакральністю. У вірші “Не жарт, не шоу, не реприза” можна відзначити прояви декадансу, які додають віршеві певну інтригуючу ауру. Це свідчить про розвиток її стилю і здатність експериментувати з різними художніми тенденціями. Загалом, творчість Ліни Костенко вражає своєю глибиною, символізмом і різноманітністю тем. Вона залишається однією з найвидатніших фігур в українській поезії, яка надихає своїх читачів на роздуми про життя, мистецтво і людську душу [Костенко, 2001, с. 99]. Тілесність, емоційність та взаємодія із зовнішнім світом, які можна віднести до концепту “жіночність”, виявляються основними мотивами та символами в поезії Ліни Костенко. Вона майстерно використовує ці елементи для відображення різноманітних аспектів жіночого досвіду та самосвідомості. В поетичних текстах Ліни Костенко символіка жіночності пронизана тілесністю, де важливу роль відіграють образи тіла, його сенсорність та сприйняття світу. Жіночність в її поезії розглядається як щось живе, емоційне, інтенсивне. Образи жінок у її творах часто переплітаються з образами природи, що підкреслює природність жіночого буття. Емоційність в поезії поетеси відображається через виразну ліричність та внутрішню мелодійність її текстів. Вона вміє відтворити почуття, становище жінок, від внутрішнього конфлікту до радості та відданості. 3.1. Образ матері у творах Віслави Шимборської та Ліни Костенко: порівняльний аналіз Анна Котлярська-Міхальська зазначає, що серед соціально маркованих і традиційних жіночих ролей, роль матері зазвичай вважається найважливішою. Це загальноприйнятий погляд, прийнятий і обумовлений не тільки біологічно, а й культурно. У польській мові можна помітити високу аксіологічну позицію слова “мати”, про що свідчить велика кількість (набагато більша, ніж з компонентом “батько”) фразеологізмів, прислів’їв, конотацій і визначень. [Dulko, 2021, s. 12] Образ матері є однією з найсильніших і найемоційніших тем у світовій літературі, яка часто використовується письменниками для вираження людських почуттів, цінностей і внутрішнього конфлікту. Віслава Шимборська та Ліна Костенко, дві видатні поетеси, розкривають образ матері у своїх творах через призму особистого досвіду та сприйняття життя. У цьому порівняльному аналізі ми розглянемо, як образ матері втілюється у визначних творах обох письменниць. У творчості Ліни Костенко материнський образ відображається як символ безмежної турботи та відданості. Жінка, яка виступає у ролі матері, стає носієм життя та відзначається безмежною силою любові. Вона віддає своє серце та душу, щоб забезпечити фізичний та духовний розвиток своїх дітей. Материнство у творчості Ліни Костенко відзначається величезним внутрішнім розмаїттям та глибоким відчуттям. У її поезіях материнська любов виражається через акт творення і відтворення життя. Жінка стає творцем своїх дітей, приносячи їх на світ, а також відтворює їхні цінності та традиції через виховання та навчання. У її творчості акцентується на тому, як материнська турбота впливає на формування особистості дитини.