Зразок роботи
РОЗДІЛ 1
ХАРАКТЕРИСТИКА ГОРІХУ ВОЛОСЬКОГО JUGLANS REGIA (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)
1.1 Історичні та фолькльорні згадки про горіх волоський
Найбільший розквіт горіхових відноситься до палеогенового періоду, що свідчить про велич та незвичайність цієї рослини. На території південно-західної Франції археологи знайшли закам’янілі рештки смажених горіхів, які можна віднести за віком до періоду неоліту, близько восьми тисяч років тому. Найяскравішим представником горіхових є волоський горіх, історію виникнення якого описано нижче.
Волоський горіх ще називають грецьким. Проте тому, хто познайомиться з історією цього горіха, доведеться визнати, що друга назва присвоєна йому невірно. Адже батьківщиною цієї рослини є Середня Азія та деякі райони Кавказу. Саме там вона була введена в культуру ще до нашої ери. Інші джерела свідчать, що батьківщиною цього горіха є країни Середземномор’я. Але до нас плоди горіху волоського завозили переважно з Греції на Кримський півострів і територію сучасної України, звідки і пішла назва “грецький горіх”. У Середній Азії, особливо на схилах Ферганського і Чаткальського хребтів Західного Тянь-Шаню, знаходяться величезні плодові ліси, головною породою яких є волоський горіх [ ].
Волоський горіх, очевидно, відігравав велику роль у харчуванні первісної людини. На територіях перших поселень людини, виявлених археологами в Швейцарії, Італії та деяких інших країнах, було знайдено багато волоських горіхів. Відомості про них зустрічаються і в різних письмових пам’ятках. У книгах часто згадується про горіхи, які потрапили до Палестини з Персії, яку вважали батьківщиною цього горіха. Згадку про грецький горіх можна знайти і у стародавніх римлян та скіфів. З найдавніших часів про волоський горіх існує безліч легенд. Одна з них пов’язана з його протиотрутною дією. Коли римський полководець Помпей Великий переміг царя Мітрідата VI, то знайшов у його палаці рецепт такого засобу, який пропонувалося приймати натщесерце щоранку, щоб оберегти себе від дії небезпечних отрут. Цей дивовижний засіб складався з двох грецьких горіхів і з двох винних ягід з листям та сіллю.
На думку вчених, ці горіхи зникли в деяких районах північної Європи під час льодовикового періоду, але згодом знову занесені “варварами” та греко-римськими завойовниками.
Появу грецького горіха на території України можна віднести до 750-800 років нашої ери, до періоду раннього християнства, коли гостями київських князів були грецькі священики. Саме вони, в якості подарунків привозили дорогоцінні дари, в тому числі і грецькі горіхи – як лікувальний та профілактичний засіб. Їх саджали при дворах та храмах. Розширення популяції грецького горіха на території України продовжується і досі.
Одним із перших, хто описав грецький горіх, був “батько ботаніки” Теофраст. Про цю рослину згадують у своїх працях Цицерон, Вергілій, Гіппократ. Зовнішня схожість ядра горіха з людським мозком породжувала багато легенд. Так, грецький філософ Платон цілком серйозно стверджував, що плоди мають здатність мислити. Завдяки багатому плодоносінню цього горіха, велика кількість народів вважали його символом достатку та довголіття.
У древніх римлян горіх був атрибутом весільного обряду. На Кавказі та в Молдові існує така традиція: при народженні дитини їй в якості приданого посадити горіхове дерево.
1.2 Ботанічна характеристика горіху волоського
Горіх волоський, також горіх грецький [ ]; (Juglans regia L.) - високе дерево (до 30-35 м заввишки) родини горіхових (Juglandaceae) з кулеподібною, розлогою кроною. Вирощують заради цінних їстівних плодів (горіхів) та деревини; використовують і як лікарську рослину.
Волоський горіх являє собою сильно розвинене дерево, з добре вираженим стовбуром і могутніми скелетними гілками, що створює товсту крону широкоокруглої форми, що досягає висоти 20-30 м при діаметрі стовбура 80-150 см і більш. На рис.1 представлено складові частини горіху волоського.
Рис.1.1. Горіх волоський – Juglans regia
Кора дерев світло-сіра, з великими подовжніми тріщинами. Бруньки на кінцях однолітніх гілок дуже великі, до 0,6-0,8 і 0,5-0,6 см шириною, грані на бруньках іноді слабковиражені.
Листя велике, складне, складається з 5-9, рідше за 13 листочків, непарноперисте, зверху голе, до 54 см і більш довжиною; на порослевих втечах- до 75 див.
Квітки одностатеві. Тичинкові або чоловічі квітки розвиваються на пагонах минулого року, зібрані в бічні, звисаючі сережки, довжиною 5-10. Квітки дрібні.
Плід – кістянка від округлої до подовженої форми, з м'ясистою опушеною або голою зеленою зовнішньою оболонкою і дерев'янистим ендоспермом різної товщини, гладкою або зморшкуватою і навіть зритою поглибленнями поверхнею, з тупими або гострими борозенками або ребрами.
Плід всередині розділений двома або чотирма неповними перегородками. У силу високої поліморфності, особливо при насіннєвому розмноженні, чіткі ознаки можуть сильно варіювати. Коренева система горіха волоського – змішаного типу, сильно розвинена, що значно перевищує по поширенню в горизонтальному напрямі розміри крони і проникає глибоко в грунт.
Горіх волоський – швидкоросла, світлолюбна, теплолюбна, посухостійка рослина. Цвіте у квітні-травні. Плоди достигають у вересні.
Є відомості і про фантастично високу продуктивність волоського горіха на південному березі Криму і на Кавказі. Так, в «Енциклопедичному словнику» Брокгауза і Ефрона повідомляється, що в Х1Х в. на Кавказі зустрічалися дерева, що дають біля 100 пудів горіхів (1600 кг).
В медичних цілях використовують листя горіха, зелені оплодні та нестиглі плоди. Листя збирають у суху погоду. Сушать під накриттям або в приміщенні, розстеляючи тонким шаром, час від часу перегортаючи. Почорнілі листки відкидають. Вихід сухої речовини - 25-35%. Оплодні збирають при заготівлі плодів. Сушать половинками в сушарках або в приміщенні при 30-40 градусах. Виходить 20% сухої сировини. Недостиглі плоди збирають, коли вони ще зелені – тоді шкірка легко розрізається ножем [ ].
1.3 Фітохімічний склад горіху волоського
Хімічний склад волоського горіха залежить від сорту, місця та екологічних умов вирощування. Згідно досліджень португальських вчених Joana S.Amaral, Susana Casal, Jose A. Pereira - хімічний склад горіху волоського є таким [4]: білки – 12.2-15,2%; жири – 62,3-66,3%; мінеральні речовини – 1,8-2,1%; вуглеводи – 14,7-17,2%; вологістю – 4,6-3,1%.
Переважаючим компонентом є жири, за ним білки та вуглеводи, що підтверджує високу енергетичну цінність горіхів. У середньому енергетична цінність горіху волоського 690-710 ккал.
Білки плоду горіха волоського характеризуються високою засвоюваністю та збалансованим амінокислотним складом, що забезпечує біологічну цінність продукту. Він містить близько 16 вільних амінокислот, загальна сума яких складає 125,6−263,2 мг% на суху речовину. З них майже половина (35,5−47,5 %) представлені незамінними амінокислотами – лейцином, фенілаланіном, валіном, триптофаном, треоніном, лізином [ ].
Італійські вчені R. Romano, L.De Luca, M. Vanacore та ін. довели, горіх волоський також є важливим джерелом токоферолів, моно- і поліненасичених жирних кислот (МНЖК) і ПНЖК) і насичених жирних кислот (НЖК), фосфоліпідів і поліфенолів [ ]. Лінолева кислота (рис.2) є найбільш поширеною жирною кислотою, за нею йдуть олеїнова (рис.3) кислота та ліноленова кислота (рис.4).
Рис.1.2. Структурна формула лінолевої кислоти
Рис.1.3. Структурна формула олеїнової кислоти
Рис.1.4. Структурна формула ліноленової кислоти
Науковцями Турецького інституту стандартів (TSE) [ , ] встановлено жирнокислотний склад плоду волоського горіха (%). Насичені жирні кислоти: міристинова кислота 0,45; пальмітинова кислота 5,47; стеаринова кислота 2,91; ненасичені жирні кислоти: олеїнова кислота 16,65; лінолева кислота 60,91; ліноленова кислота 13,56; лігноцериновая кислота 0,05. Вони мають 2, 3 і 4 подвійні зв’язки (поліненасичені жирні кислоти).
Виявлено, що у складі перетинок плодів волоського горіха міститься йод, органічні кислоти, глюкозиди, алкалоїди, вітамін С [7].
Akca, Y.; Ozongun, S., дослідили, що плід волоського горіха містить співвідношення поліненасичених і насичених жирних кислот 7:1, що є одним з найвищих у продуктах, що зустрічаються в природі [ ].
Vuceta Jacomovic та інші визначили вміст мінералів плоду волоського горіху у середньому (мг%) і діапазон значень: Na - 11,03 (6,56–11,03); К - 345,52 (222,5–538,41); Ca - 94,22 (70,31–142,42); Мn - 2,86 (0,58–5,05); Ni - 0,21 (0,12–0,47) [ ].
В дослідженні французьких науковців Ravel A., Lavedrine F., Villet A., Allary науковців були виявлені такі кількості мінеральних речовин (мг/100 г): Fe - 1,8–2,9; Cu - 1,1–1,5; Mn - 1,1– 4,3; Zn - 1,2–4,9; Mg - 129–202; P - 308– 385; К - 258–487 [ ].
Однією з цінних біологічно активних речовин зеленої шкірки, листя, коріння і пагонів грецького горіха є представник класу нафтохінонів - юглон (5-гідрокси-1,4-нафтохінон) (рис.5). Це природний антибіотик, який володіє високою бактерицидною дією, та зі 114 досліджуваних видів патогенних бактерій і грибків він був безсилий лише проти 4 [ ].
Рис.1.5 Структурна формула юглону
Корейські вчені довели, що листя горіха волоського містять гідроюглон, інозид, глікозид α-гідроюглону, флавоноїди (гіперозид, 3-арабинозид кверцетину, 3-арабинозид кемпферолу), нафтохінони, сапоніни, терпеноїди, галову і елагову кислоти, алкалоїд югландин, ефірну олію, дубильні речовини, вітаміни С та групи В, каротин, яблучну, лимонну, щавлеву кислоти. Досліджено, що листя горіха, зібрані у травні, накопичують до 11,2 мг йоду [ ].
Польські науковці Gawlik-Dziki U., Durak A., Pecio Ł., Kowalska I. дослідили, що листя Juglans regia L. є багатим джерелом фенольних сполук, особливо гідроксикоричних кислот і флавонолів [ ].
1.4 Медичне застосування горіху волоського
Користь волоських горіхів величезна для людей різних вікових груп. Основні лікувальні властивості: допомагає лікувати авітаміноз; гормональні та метаболічні порушення; хвороби серця і судин, інфекції, анемію; допомагає лікувати гіпертонію, патології щитовидної залози; формування атеросклеротичних і холестеринових бляшок; погіршення пам’яті, ослабленню імунітету; рак; лікування дисбактеріозу кишечника у дорослих, ревматизм, подагру [ ].
Застосовується листя горіху волоського у альтернативній терапії як протимікробний, очисний, кератолітичний, протидіарейний, вітрогонний, протиглистовий, в’яжучий, загальнозміцнюючий, гіпоглікемічний, а також для лікування застуди та болю в шлунку [ , , ].
У турецькій народній медицині свіже листя горіху волоського використовуються на лобі та тілі для зниження температури та на суглобах для зменшення болю від ревматизму [ ].
У Палестині горіх волоський використовувався для лікування цукрового діабету, серцевих та запальних захворювань [ , ] ,а також для поліпшення стану судин і простати у чоловіків похилого віку [ ].
У Китаї для лікування раку шлунка, печінки та легенів використовували кору з гілок незрілих зелених плодів. [ , ]. У Мексиці горіх волоський використовують народні цілителі для захисту від ураження печінки [ ].
У Непалі пасту з кори використовують для лікування артриту, шкірних захворювань, зубного болю та для сприяння росту волосся; оболонка насіння використовується для загоєння ран [ ].
У сучасній фармацевтичній промисловості використовуються всі частини дерева волоського горіха для виготовлення в’яжучих, бактерицидних, загальнозміцнюючих і проти паразитарних засобів. Волоський горіх входить в фармакопеї різних країн – строго встановлений стандарт правил по виробництву і перевірці лікарських засобів. Існують рослинні препарати з витяжкою з волоського горіха для протитуберкульозної терапії [ ].
Abha Chauhan та Ved Chauhan довели, що харчове споживання волоських горіхів (1–2 в день) може покращити когнітивну функцію, а також зменшити ризик інших захворювань, таких як серцево-судинні захворювання, депресія та діабет 2 типу [ ].
Дослідження вчених на мишах AD-tg чітко продемонстрували, що тривале вживання волоських горіхів у раціоні може значно покращити пам’ять, навички навчання, координацію рухів і поведінку, пов’язану з тривогою, покращити антиоксидантні функції організму.
Дослідження S.Torabian та інших науковців продемонстрували, що включення волоських горіхів в раціон позитивно впливало на ліпідний профіль плазми, і було показано, що включення омега-3 і омега-6 ПНЖК через споживання волоських горіхів знижують серцево-судинні захворювання ризику [ ].
Науковці Vanessa Vieira, Ricardo C. Calhe та інші, провели дослідження, які пояснюють корисну дію екстракту листя горіху волоського різноманітними біологічними властивостями, включаючи антиоксидантну [ , ], протизапальну [ ], антиканцерогенну [ ], антимікробну [ ], а також протигрибкові властивості [ ].
Вищезгаданими дослідниками було проведено кілька експериментальних досліджень гіпоглікемічної дії екстракту листя горіха волоського при цукровому діабеті.
Ці дослідження засвідчили, що екстракт листя горіху волоського значно знижував рівень швидкого цукру в крові (FBS) і гемоглобіну A1c (HbA1c) порівняно з контрольними групами. Більше того, результати двох клінічних досліджень показали, що рівень швидкої глюкози в крові (FBG) і HbA1c значно знизилися після споживання 200 мг екстракту листя протягом протягом 2 місяців.
Дослідження також показало, що екстракт листя волоського горіха пригнічує протеїн тирозинфосфатазу 1B (PTP1B) і посилює поглинання глюкози [ ].
Застосування листя горіху волоського як одного із складових гелю для лікування дерматозів експериментально підтверджено науковцями О.Ю. Кошовою, В.С. Миргородом, О.Г. Башурою, С.Г. Бобро, О.П. Єрьоміном [ ].
Основні результати дослідження Davood Nasiry, Ali Reza Khalatbary, Hassan Ahmadvand, Fereshteh Talebpour Amiri показали, що введення екстракту листя Juglans regia L. послаблює критерії нейропатії у щурів з цукровим діабетом, індукованих STZ, крім гіпоглікемічних ефектів [ ].
Результати цього дослідження показали, що ці сприятливі ефекти спостерігаються навіть після початку периферичної діабетичної нейропатії. Іншими словами, вживання екстракту листя волоського горіху має профілактичну та лікувальну дію проти STZ-діабетичної нейропатії, що пов’язана з його антиоксидантними та протизапальними властивостями.
Ionel Fizes, Marius Emil Rusu, Carmen Georgiu довели, що перегородка плоду волоського горіху має протизапальну та протикашльову дію [ ]. У дослідженні оцінювали протикашльову, антиоксидантну та протизапальну дію перегородки плоду з використанням моделі кашлю, викликаного лимонною кислотою, у щурів. Результати даних досліджень засвідчили, що перегородка волоського горіху може бути компонентом для лікарських засобів проти кашлю.
Результати токсикологічних досліджень (потенційних мутагенних, ембріотоксичних, тератогених, алергізуючих, імунотоксичних властивостей, а також вплив на репродуктивну функцію тварин) показали що спиртовий 95% екстракт волоського горіха добре переноситься, не виявляє небажаних токсичних ефектів і канцерогенної небезпеки [ ].
Італійські вчені Floriana D’Angeli, Giuseppe Antonio Malfa, Adriana Garozzo, Giovanni Li Volti, виявили, що спиртовий екстракт волоського горіху має антибактеріальну дію, суттєво знижує ріст мікроорганізмів та грибків [ ].
Крім того, екстракт волоського горіху володіє антиоксидантними властивостями. Результати досліджень показали, що цей екстракт є корисним для попередження ракових захворювань.
Висновок до розділу 1
1. Аналіз літературних джерел показав значну поширеність та різноманітність горіху волоського на території України.
2. Хімічний аналіз свідчить про недостатнє вивчення складових горіху волоського. Їх біологічно активні речовини представлені переважно жирними оліями, хінонами, полісахаридами, флавоноїдами, вітамінами С, К, А.
3. За даними літератури листя, плоди горіху волоського використовуються в медицині багатьох країн світу для лікування різноманітних захворювань. Так, за результатами досліджень вчені виявили антиоксидантну, протизапальну, антибактеріальну та антидіабетичну дію.
РОЗДІЛ 2.
ОБ'ЄКТИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Об'єкти дослідження
Об'єктом дослідження для даної магістерської роботи є листя та плоди горіха волоського, які були заготовлені на території села Городнє Одеської області. Збір листя проводили у суху сонячну погоду в липні-серпні, плодів – середина вересня (плоди уже були дозрілими).
Збирали лише дозрілі плоди з дерева. Відділення плодів від шкарлупи проводили у стерильних умовах. Сушіння листя дослідної ЛРС проводили повітря-тіньовим методом, а саме на горищі з хорошою циркуляцією повітря. Сировину розміщали тонким шаром та періодично перемішували. Зберігали висушену сировину в сухому місці з хорошою провітрюваністю та кімнатною температурою. Термін придатності сировини 3 роки.
2.2 Методика приготування водних та водно-спиртових витяжок
Для вивчення хімічних показників заготовленої сировини було отримано водні та спирто-водні витяжки. Наявність та кількість біологічно активних речовин проводили за допомогою стандартних та специфічних якісних реакцій та методами аналізу.
Для приготування водно та водно-спиртових витяжок використовували подрібнену сировину – листя та плоди горіху волоського.
Водні витяжки готували наступним методом: 30 г подрібненої сухої сировини (розміри частинок 2-5 см) заливали 250 мл гарячої води очищеної і екстрагували у колбі зі зворотним холодильником на киплячій водяній бані протягом 30 хв. Операцію повторювали 3 рази. Водні витяжки об’єднували, фільтрували крізь паперовий фільтр і випарювали до 100 мл. Установку зображено на мал.2.1.
Спиртово-водні витяжки. Для одержання спиртово-водного екстракту використовували 70 % етанол . 30 г сухої сировини заливали 250 мл етанолу Р і тричі екстрагували у колбі зі зворотним холодильником на киплячій водяній бані протягом 30 хв. Спиртово-водні витяжки об’єднували, фільтрували крізь паперовий фільтр і випарювали до 100 мл. Одержані екстракти використовували для виявлення гідроксикоричних кислот і флавоноїдів [ ].
Рис. 2.1 Установка для отримання водних та спирто-водних витяжок:
1 - колба для кип'ятіння розчину; 2 - зворотний холодильник;
3 - штатив лабораторний; 4 – електронагрівач
2.3 Виявлення біологічно активних речовин у досліджуваній сировині
2.3.1 Флавоноїди
На наявність флавоноїдів досліджували спирто-водну витяжку збору. Роботу проводили у порівнянні з 0,1 % розчином рутину:
1) ціанідинова проба: до 1 мл очищеного екстракту (і 0,1 % розчину рутину) додавали по 2-3 краплі хлористоводневої кислоти та щіпку порошку металевого магнію;
2) реакція з лугом: до 1 мл екстракту додавали 1-2 краплі 10 % спиртововодного розчину калію гідрооксиду;
3) реакція з розчином ферум (ІІІ) хлоридом: до 1 мл екстракту додавали 12 краплі 10 % розчину ферум (ІІІ) хлориду;
4) реакція з розчином плюмбуму ацетату: до 1 мл екстракту додавали 3-5 крапель 10 % розчину плюмбуму ацетату.
Кількісний вміст суми флавoнoїдів визначали у перерахунку на рутин.
Вихідний рoзчин. 1,00 г (тoчна наважка) пoдрібненoї сирoвини, прoсіянoї крізь ситo з діаметрoм oтвoрів 2 мм, пoміщали у кoлбу зі шліфoм місткістю 100 мл, дoдавали 30 мл етанoлу (70 % )Р та зважували. Кoлбу із звoрoтним хoлoдильникoм нагрівали на вoдяній бані прoтягoм 2 гoд, періoдичнo струшували для змивання частoк сирoвини зі стінoк. Після oхoлoдження дo кімнатнoї температури кoлбу зважували, при неoбхіднoсті дoдавали етанол 70 % Р дo первиннoї маси. Витяжку фільтрували крізь паперовий фільтр та відділяли перші 20 мл.
Випрoбoвуваний рoзчин. 1 мл вихіднoгo рoзчину пoміщали у мірну кoлбу місткістю 25 мл, дoдавали 2 мл розчину 30 г/л алюмінію хлoриду Р в етанoлі 96 % Р, дoвoдили oб’єм рoзчину етанoлoм 96 % Р дo пoзначки і перемішували.
Кoмпенсаційний рoзчин. 1 мл вихіднoгo рoзчину пoміщали у мірну кoлбу місткістю 25 мл і дoвoдили етанoлoм 96 % Р дo пoзначки, перемішували.
Oптичну густину випрoбoвуванoгo рoзчину вимірювали через 40 хв за дoвжини хвилі 415 нм у кюветі з тoвщинoю шару 10 мм.
Паралельнo вимірювали oптичну густину рoзчину ФСЗ рутину, пригoтoвленoгo аналoгічнo дoсліджуванoму рoзчину.
Вміст суми флавoнoїдів (Х), у перерахунку на рутин і абсoлютнo суху сирoвину, у відсoтках, oбчислювали за фoрмулoю 2.1:
(2.1)
де: A – оптична густина випробуваного розчину;
A0 – оптична густина стандартного зразка рутину;
m – маса наважки сировини, г;
m0 – маса наважки ФСЗ ДФУ рутину, г;
W – втрата в масі при висушуванні, %
Пригoтування стандартнoгo зразка рутину: 0,050 г (тoчна наважка) стандартнoгo зразка рутину, пoпередньo висушенoгo при температурі 130 ˚С прoтягoм 3 гoд, рoзчиняли в етанoлі 70 % Р у мірній кoлбі на 100 мл, доводили до позначки [41].
2.3.2 Дубильні речовини
На наявність дубильних речовин досліджували водну витяжку листків досліджуваної рослини. Для цього 1 г подрібненої сухої сировини поміщали в колбу на 250 мл, заливали 100 мл води очищеної Р і нагрівали на киплячій водяній бані протягом 20 хв, охолоджували і проціджували крізь вату. Ліпофільні речовини вилучали з водної витяжки, збовтуючи її з хлороформом у ділильній лійці в співвідношенні 1:1. Відокремлювали хлороформний шар, а до водної витяжки додавали три об’єми етанолу Р. Осад відфільтровували і відкидали (полісахариди).
Наявність у досліджуваному екстракті дубильних речовин підтверджували за допомогою таких реакцій:
1) з розчином ферум (III) амоній сульфату. До 2-3 мл витяжки додавали 2-3 краплі розчину ферум (III) амонію сульфату.
2) з 1 % розчином желатини. До 2 мл очищеного витяжки додавали краплями 1 % розчин желатини.
3) з 1 % розчином хініну гідрохлориду. До 2 мл витяжки додавали кілька крапель 1 % розчину хініну гідрохлориду [41].
Визначення танінів проводили наступною методикою. До 0,500 г подрібненoї на пoрoшoк дoсліджуванoї сирoвини пoміщали у круглoдoнну кoлбу місткістю 250 мл, дoдавали 150 мл вoди Р. Нагрівали прoтягoм 30 хв на вoдяній бані, oхoлoджували під прoтoчнoю вoдoю та кількіснo перенoсили в мірну кoлбу місткістю 250 мл. Круглoдoнну кoлбу oбпoліскували вoдoю Р, прoмивні вoди перенoсили в мірну кoлбу і дoвoдили oб’єм рoзчину вoдoю дo 250 мл. Давали oсаду oсісти та рідину фільтрували крізь фільтрувальний папір діаметрoм 125 мм. Відкидали перші 50 мл фільтрату.
Вміст танінів (Х) у перерахунку на пірoгалoл, у відсoтках, oбчислюють за фoрмулoю 2.2:
62.5*(А1-A2)*m2
Х = ---------------- , (2.2)
A3 * m1
де: m1 ‒ маса випрoбoвуванoгo зразка, г;
m2 ‒ маса пірoгалoлу, г.
2.3.3 Хінони
Однією з характерних особливостей хінонів є їхнє забарвлення. Звичайно 1,2-хінони мають інтенсивніше забарвлення – оранжеве або червоне, а 1,4-хінони – жовте. Хінони – високореакційноздатні сполуки. Як правило, вони досить чутливі до дії лугів та кислот, що використовують для їхньої ідентифікації. Реакція з концентрованою сульфатною кислотою. У більшості випадків у разі взаємодії хінонів з концентрованою сульфатною кислотою утворюються яскраво забарвлені оксонієві солі.
Забарвлення, що виникає під час дії концентрованої сульфатної кислоти на хінони.
Магістр