Історія економічної думки (ID:36034)

ЗМІСТ 1. Економічна думка Стародавнього Єгипту. 2. Загальна характеристика класичної політичної економії. 3. Економічна теорія А.Маршалла. Список використаних джерел. 1.Економічна думка Стародавнього Єгипту. Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економічну думку Стародавнього Сходу, — це, як правило, зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою й державним господарством. Тому багато з них мають нормативний характер і відображують позицію насамперед правлячих верств — фараонів, царів, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і значною мірою символізм. 2. Загальна характеристика класичної політичної економії. Розвиток капіталістичних відносин призвів до занепаду меркантилізму передовсім в Англії — найрозвиненішій економічно країні. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Починається бурхливий розвиток промисловості. Цей розвиток був неможливим без наукових знань. XVII ст. стало століттям розвитку природничих наук, особливо механіки, математики, фізики, астрономії. Великого значення набуває філософія. Усе це сприяло також і розвиткові економічної думки. Було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія. Вона зародилась в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст.. прийшовши на зміну меркантилізму 3. Економічна теорія А.Маршалла. Становлення неокласичної традиції пов’язане з другим етапом «маржинальної революції», який припадає на 90-ті pp. XIX ст. З цього часу маржиналізм стає популярним і пріоритетним у багатьох країнах. Головне досягнення маржиналістів на цьому етапі - відмова від суб’єктивізму та психологізму 70-х років з тим, щоб підтвердити, що «метою чистої економіки… завжди залишалося пояснення регулярного ходу економічного життя на основі даних умов» (И. Шум-петер). Через це представників «другої хвилі» «маржинальної революції» стали вважати спадкоємцями класичної політичної економії й називати неокласиками, а їхню теорію — «неокласичною».