Управління прибутком підприємства (ID:190788)

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади управління прибутком підприємства 1.1. Економічне значення прибутку та його класифікація В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено притаманною капіталу тенденцією до самозростання. Прибуток називають об’єктивною економічною категорією товарно-грошових відносин, важливим фінансовим синтетичним показником діяльності підприємства, а також джерелом фінансових ресурсів підприємства, які відіграють вирішальну роль у фінансовому забезпеченні підприємницької діяльності. Також, прибуток відносять до складового елементу ринкових відносин, що займає особливе місце в створенні ринку засобів виробництва, предметів народного споживання, цінних паперів. Прибуток відіграє важливу роль в ліквідації бюджетного дефіциту, стабілізації господарства здоланні кризових явищ. Отже, трактування прибутку є доволі складним і різнобічним. Тому теорія прибутку має специфічні риси, які відрізняють її від тих розділів економічної теорії, які трактують інші доходи суспільства: заробітна плата, відсоток за користування капіталом і рента. Згадаємо, що походження цих доходів у відомих теоріях факторів виробництва 17-20 століття пояснювалось або виробничими витратами, зарплата-виробничими витратами праці або з певними жертвами, які приносилися власниками факторів виробництва. При такому підході прибуток за відрахуванням процента (або підприємницький підхід) трактувався як плата за кваліфіковану працю управління, тобто просто як різновид зарплати. Інакше кажучи, до початку 20 століття в західній економічній думці була відсутня самостійна теорія прибутку. Теорії, які претендували на подібний зміст, як наприклад, у Е.Бем-Баверка, стосувались , як правило лише проблем походження відсотку [5]. Відсутність самостійної теорії прибутку не була випадковою. Вона обумовлювалась понад усе тим, що всі інші доходи пояснювались виходячи з принципу витрат тих чи інших виробничих ресурсів. При такому підході з сфери аналізу повністю виключались проблеми ефективності використання і розподілу виробничих ресурсів, органічно пов’язаних з функціонуванням ринкової економіки. Спроби в осатаній третині 19 століття ввести ринкові фактори ефективності в західній теорії доходів за допомогою теорії граничної корисності не принесли ніяких результатів. Справа в тому, що теорія граничної корисності обмежувалась сферою споживацького попиту. Перелом, який викликав необхідність теорії прибутку, пов’язаний перед усім з ідеями, які були висунуті американським економістом Дж.Б.Кларкот в його праці “Розподіл багатства”(1899 р.). На думку Кларка, трактування виникнення і формування основних доходів відноситься до гіпотетичного стану економіки, який визначає їх як статика. В цьому випадку відсутній технічний прогрес та інші фактори, які здатні внести будь-які елементи ризику та невизначеності у виробництво (зростання капіталу та населення, зміна розмірів і організації виробництва, зміна потреб). В умовах же реального динамічного розвитку економіки, при якому діють всі чи більшість вказаних факторів, включається ринковий механізм ефективності, який викликає оптимізацію доходів [15]. Кожний підприємець, пристосовуючись до цін праці та капіталу величинами (зарплати і відсотка), прагне організувати виробництво з мінімумом витрат. У відповідності з висунутою теорією граничної корисності, оптимум досягається при такому поєднанні факторів виробництва, при якому вартість граничного продукту кожного фактору дорівнює його ціні. Підприємець, який досягає оптимізації, отримує у вигляді прибутку додаткову винагороду [10]. В сучасній економічній теорії Заходу висувається ще одне джерело прибутку це доход, що породжується монополією. Отже, самостійна теорія прибутку щодо його джерел і розуміння його суті вказує на три види доходів. Прибуток може розглядатися як: 1) по-перше, винагорода за ризик та невизначеність; 2) по-друге, винагорода за новаторство; 3) по-третє, результат наявних монополістичних елементів в ринковій структурі [6]. Очевидно, що кожний з цих факторів чи комбінація двох чи трьох з них призводить до виникнення прибутку. Зв’язок прибутку з основними функціями приватнопідприємницької діяльності в ринковій економіці означає і визнання його як ведучого мотиву цієї діяльності. Сучасна західна економічна теорія визначає, що: „Прибуток – це генератор капіталістичної економіки. Як такий, прибуток впливає на рівень використання ресурсів і на їх розподіл серед альтернативних користувачів” [12]. Звернемось до сучасного трактування прибутку в економічній теорії України. Кожний суб’єкт підприємницької діяльності, як юридична особа, веде її на основі отримання прибутку. Підприємства реалізують свою продукцію споживачам, отримуючи за неї грошову виручку. Однак, це ще не означає отримання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно співставити виручку з витратами на виробництво продукції та її реалізацію, тобто з собівартістю продукції, а також з усіма податками та платежами до бюджету. Якщо виручка перевищує суму собівартості і податків, то підприємство отримує прибуток; якщо дорівнює, то підприємство находиться на рівні точки беззбитковості; і коли витрати перевищують виручку, то, зрозуміло, підприємство має збиток, тобто від’ємний фінансовий результат, що ставить його в складне фінансове становище, яке не виключає банкрутства. Тому підприємство повинно мати чітку структуру витрат за всіма видами діяльності і суворо регулювати їх, постійно співставляючи з джерелами утворення прибутку. З’ясувавши історичне трактування прибутку дамо характеристику основним ознакам прибутку [9]:  прибуток являє собою форму доходу підприємця, який здійснює певний вид діяльності. Ця зовнішня найбільш проста форма вираження прибутку є разом з тим, недостатньою для його повної характеристики, оскільки в деяких випадках активна діяльність в будь-якій сфері може і не бути пов’язана з отриманням прибутку (наприклад, діяльність політична, благодійна і тому подібна);  прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибутку нерозривно пов’язана з категорією капіталу, особливим фактором виробництва, і в усередненому вигляді характеризує ціну функціо¬нуючого капіталу;  прибуток не є гарантованим доходом підприємця, який вклав свій капітал в той чи інший вид бізнесу. Він є результатом лише вмілого та успішного здійснення цього бізнесу. Але, в процесі ведення бізнесу підприємець внаслідок своїх невдалих дій чи об’єктивних причин зовнішнього характеру може не лише не отримати очікуваного прибутку, але й повністю чи частково втратити вкладений капітал, тому прибуток є в певній мірі платою за ризик здійснення підприємницької діяльності;  прибуток це не весь дохід, що отриманий в процесі підприємницької діяльності, а лише та частина доходу, яка зменшена на суму тих витрат, які пішли на здійснення цієї діяльності;  прибуток є самостійним показником, що виражений в грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов’язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов’язаних з ним основних показників: вкладеного капіталу, отриманого капіталу, отриманого доходу, понесених витрат, а також з діючим порядком податкового регулювання. На основі викладеного вище матеріалу, в найбільш узагальненому вигляді можна дати наступне визначення: Прибуток – це виражений в грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, що визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності. Особливістю прибутку в умовах ринку є не накопичення його в грошовій формі, а витрачання на інвестиції та інновації. Повертаючись через них, він забезпечує економічне зростання підприємства та підвищення його конкурентоспроможності. Але необхідно зважати на вид прибутку, оскільки кожен вид має свої особливості і розрахунок, тому розглянемо це детальніше в наступному підрозділі. В сучасній економічній теорії роль прибутку визначається певною сукупністю характеристик, кожну з яких можна назвати роллю прибутку в економіці. Базуючись на ньому, Бланк І.А., а також інші економісти розглядають наступні ролі прибутку [9]: 1. Прибуток підприємства є головною ціллю і рушійною силою підприємницької діяльності. Основним спонукаючим мотивом здійснення будь-якого бізнесу, його головною кінцевою ціллю є зростання добробуту власників підприємства. Характеристикою цього зростання є розмір поточного та вкладеного їх доходу на вкладений капітал, джерелом якого є отриманий прибуток. Якщо для власників підприємства отримання високого рівня прибутку є досить зрозумілим мотивом підприємницької діяльності, то може виникнути питання – чи є отримання високого прибутку таким самим спонукаючим мотивом діяльності найманих менеджерів підприємства та іншого його персоналу. Для менеджерів, які не є власниками підприємства, яким вони керують, прибуток є основним мірилом успіху їх діяльності. Зростання рівня прибутку підприємства збільшує „ринкову ціну” цих менеджерів, що відображається на рівні їх особистої зарплати. Та навпаки – систематичне зниження рівня прибутку підприємства, яким вони керують, призводить до протилежних результатів в їх особистій кар’єрі, рівні отримуваних доходів, можливостях наступного працевлаштування. Це також стосується і іншого персоналу. Прибутковість підприємства є не лише гарантом їх зайнятості, але й в певній мірі забезпечує додаткову матеріальну винагороду їх праці та задоволення ряду їх соціальних потреб. 2. Прибуток підприємства є критерієм ефективності конкретної виробничої діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприємства в порівнянні з галузевим характеризує міру уміння, підготовленості, досвіду, ініціативності менеджерів здійснювати господарську діяльність. Середньогалузевий рівень прибутку підприємств характеризує ринкові та інші зовнішні фактори, що визначають ефективність виробничої діяльності і є основним регулятором „переливу капіталу” в галузі з більш ефективним його використанням. При цьому капітал рухається, як правило, в ті сегменти ринку, які характеризуються значним обсягом незадоволеного попиту, що сприяє більш повному задоволенню суспільних та особистих потреб. А окремо на підприємстві обов’язково прораховуються всі показники, які пов’язані з прибутком і сам прибуток для аналізу ефективності діяльності. 3. Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток. В системі внутрішніх джерел формування цих ресурсів прибутку належить основна роль. Чим вищий рівень генерування прибутку підприємства, тим менша його потреба в залученні фінансових засобів із зовнішніх джерел і при інших рівних умовах – тим вище рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, підвищення конкурентної позиції підприємства на ринку. При цьому прибуток є постійно відтворювальним джерелом, а його відтворення в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі. 4. Прибуток є головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства. Здатність самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини прибутку, тобто його спрямування на приріст активів підприємства. Чим вище сума та рівень капіталізації отриманого прибутку, тим в більшому ступені зростає вартість його власних активів, тобто активів сформованих за рахунок власного капіталу, а відповідно і ринкова вартість підприємства в цілому, що визначається при його продажі, злитті, поглинанні та в інших випадках. 5. Прибуток є основним захисним механізмом, що обороняє підприємство від загрози банкрутства. Хоча така загроза може виникнути і в умовах прибуткової господарської діяльності підприємства (при використанні невиправдано високої частки позичкового капіталу; при недостатньо ефективному управлінні ліквідністю активів, тощо), але, при інших рівних умовах, підприємство набагато успішніше виходить з кризового становища при високому потенціалі генерування прибутку. За рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена частка високоліквідних активів, тобто відновлена платоспроможність; підвищена частка власного капіталу при відповідному зниженні обсягу використовуваних позичкових засобів, тобто підвищена фінансова стійкість; сформовані відповідні резервні фінансові фонди. 6. Прибуток підприємства є найважливішим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Соціальна роль прибутку відображається понад усе в тому, що кошти, що перераховуються в бюджети різних рівнів в процесі його оподаткування, слугують джерелом реалізації різноманітних загальнодержавних і місцевих соціальних програм, що забезпечують „виживання” окремих соціально незахищених або недостатньо захищених членів суспільства. Крім цього, ця роль проявляється в задоволенні за рахунок отриманого прибутку підприємства частини соціальних потреб його персоналу. Нарешті, певна соціальна роль прибутку виявляється в тому, що він є джерелом зовнішньої благодійної діяльності підприємства, що спрямована на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, надання матеріальної допомоги окремим категоріям громадян. 7. Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему дозволяє поповнювати дохідну частину державних бюджетів всіх рівнів, що дає можливість державі успішно виконувати покладені на неї функції та здійснювати намічені програми розвитку економіки. Крім того, реалізація відомого принципу – „багатство держави характеризується рівнем багатства громадян” – також пов’язана із зростанням прибутку підприємства, яке забезпечує зростання доходів його власників, менеджерів і персоналу. Отже, прибуток відіграє дуже важливу роль необхідного фактору і рушійної сили на мікро- і макрорівні. Прибуток виконує ряд функцій [12]: 1. Оціночна функція. Прибуток підприємства використовується як оціночний показник, що характеризує ефект його господарської діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тільки в умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення цін, свободу вибору постачальника і покупця. 2. Розподільча функція. Ії зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на частину, що акумулюється в бюджетах різних рівнів та залишається в розпорядженні підприємства. 3. Стимулююча функція. Виконання цієї функції визначається тим, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання (фонд заохочення, фонд виробничого та соціального розвитку, фонд виплати дивідендів, пайовий фонд, тощо). В процесі управління прибутком торговельного підприємства використовують різні класифікації [18]: 1. Залежно від виду діяльності, завдяки якій отримано прибуток, виділяють:  прибуток від реалізації товарів та платних торговельних послуг (прибуток від торговельної діяльності );  прибуток від реалізації продукції неторгової діяльності (виробничої, транспортної, посередницької та інше);  прибуток від реалізації майна, що є власністю підприємства (основних фондів, нематеріальних активів);  прибуток від позареалізаційних операцій, у складі якого виділяють: прибуток від інвестиційної діяльності; прибуток від орендних операцій; прибуток від інших позареалізаційних операцій. 2. Залежно від порядку визначення розрізняють:  оподаткований прибуток, обсяг якого визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами підприємства-платника податку на прибуток, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Визначений таким чином обсяг прибутку, що оподатковується фіксується в Декларації про прибуток підприємства, яка подається в податкові органи та є підставою для визначення суми податкових зобов’язань підприємства;  чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов’язкових платежів та зборів, що сплачуються за рахунок прибутку. 3. Залежно від методики оцінки визначають номінальний та реальний прибуток. Номінальний прибуток характеризує фактично одержану величину прибутку. Реальний прибуток – це номінальний прибуток, перерахований з огляду на інфляцію. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого прибутку, отриманого підприємством. 4. Залежно від мети визначення розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток.