Зразок роботи
2.2. РИСИ СОЛОСПІВІВ НА ВІРШІ РІЗНИХ ПОЕТІВ (ПІЗНІЙ ПЕРІОД).
Т. Булат солоспіви М. Лисенка пізнього періоду творчості умовно поділяє на три групи [9, с. 212]. До першої, позначеної впливами загально нормативних стильових формул народного пісенно-романсового стилю, вона відносить «Не забудь юних днів», «Місяцю-князю», «Оце тая стежечка» на сл. І. Франка, «Ти не моя» на сл. С. Руданського, «Вечір» на сл. М. Старицького.
У першому з них, «Не забудь юних днів» (1898), втілено тему жури за проминулими молодими літами, що у зрілі роки сприймаються людиною, як найкраща пора життя, духовний орієнтир для наснаги. У солоспіві використано складну тричастинну форму, де перша частина написана у простій тричастинній а–в–а (тт. 1–32), друга – також у простій тричастинній с–в–d (тт. 33–66), третя, скорочена реприза першої частини, – у простій двочастинній. Діапазон мелодії – від dis до g2 . Використаний І. Франком ямб композитор втілює у крайніх частинах твору за допомогою вальсовості, наголошуючи смислові слова «не забудь», «оживлять» тощо затактовим принципом будови мелодичної лінії. Натомість, у середній частині солоспіву М. Лисенко для створення контрасту у формі відходить від цього принципу, змінюючи розмір з 34 на 68. згодом на 128. Це пов’язано із змалюванням образу хоча і зрілої, проте одухотвореної, як і в юності, людини. Мелодична лінія першого розділу середини солоспіву постає розлогішою завдяки тріольній пульсації, появі мажору (G-dur як тональна основа). Ця ж пульсація використана і в третьому розділі середини твору при переході до репризи, починаючись речитативом на словах «а в поганії дні» (т. 58). Важливим елементом синтезу мовленнєвої та вокальної інтонації є підкреслення у кульмінаційній зоні високою теситурою слів «оживлять твою путь» (висхідний стрибок на м. 6), «юних днів» (акцент на g2, розташований на слабку третю долю), «не забудь» (фермата на g2, викладений восьмою з крапкою і розташований на слабку третю долю) (приклад 11).
На відміну до цього солоспіву, в іншій вокальній мініатюрі на франкові слова – «Місяцю-князю» (1898) – композитор спирається на інакший тип мелодії, плавно-заколисуючий без спрямування до висхідних кульмінаційних кроків, характерний для ноктюрну. Провідним образно-тематичним наповненням перлини є звернення автора до місяця, якому він звіряє свої потаємні роздуми про людську суєту суєт. Таке триразове звернення, що інтонаційно й ритмічно споріднене (низхідний поступеневий рух трьома вісімками і чвертки з крапками у розмірі 98), надає формі рондоподібності. «Риси рондальності, що є провідними в музичній композиції, відповідають віршованій анафорі, яка, у свою чергу, в поєднанні з кільцевою римою, допомагає виявити пісенно-романсову природу поетичного першоджерела» [9, с. 217]
Магістр