Теорія ренти К. Родбертуса (ID:145122)

Вступ Карл Йоганн Родбертус-Ягецов (1805—1875) — німецький соціаліст. Після закінчення в 1827 р. Геттінгенського університету К. Родбертус служив певний час у судовому відомстві. Родбертуса обирали членом парламенту, певний час він був міністром. Залишивши політичну арену, Родбертус присвятив себе дослідженню соціально-економічних проблем. Основні праці Родбертуса: «До пізнання нашого державно-економічного стану» (1842), «Соціальні листи до Кірхмана» (1850—1851), а також низка статей, опублікованих у журналах і присвячених господарству стародавнього Риму. Після смерті Родбертуса було опубліковано його працю «Капітал» (четвертий соціальний лист) (1884). Родбертус посідає своєрідне місце в історії економічної думки. Сприйнявши ідеї Сісмонді, критику ним капіталізму і нужденного становища робітничого класу, він виступає з проповіддю соціалістичних ідей. Проте його соціалізм, на відміну від марксистського, мирно співіснує з німецькою монархією. Він прихильник суто економічних форм боротьби, виступає проти політичних дій пролетаріату. Родбертус погоджується з тим, що можливості втілення ідей соціалізму на той час були надто обмеженими. Але це, на його думку, не стосується теорії. Тут не повинно бути компромісів. Саме тому він гостро критикує теоретичні засади так званого катедер-соціалізму (німецької соціально-етичної школи) і разом з тим стає одним з основоположників теорії «державного соціалізму». Реформування суспільства він сподівався здійснити з допомогою зрівняльного розподілу. Захищаючи переважно інтереси дрібної буржуазії, він, проте, виступає за виплату робітникові повного продукту його праці. Еволюція капіталістичного виробництва, за Родбертусом, відбуватиметься через перетворення капіталістичної власності на трудову. Здійснити соціальні реформи має держава. Висновок У "Соціальних листах" до Кірхмана Родбертус визнавав результатом виробничої діяльності суспільства колективне створення суспільного продукту. Частина цього продукту надходить на заміщення спожилого в процесі виробництва суспільного капіталу, решта розподіляється між трьома основними виробничими факторами - працею, капіталом і землею. З погляду К. Родбертуса, єдиною продуктивною силою є праця. Земельна рента є частиною праці іншої особи, а не власника землі. Згідно з теорією Д. Рікардо, земельна рента залежить лише від природної родючості земельних ділянок або від різниці в продуктивності послідовних затрат землеробського капіталу. К. Родбертус зовсім не заперечує того, що земельна рента повинна бути тим вища, чим плодородніша ділянка, як і те, що рента зростає при більшій інтенсивності сільського господарства. Земельну ренту, яка виникає завдяки природній різниці умов землеробського виробництва, Родбертус називає диференціальною рентою. К. Родбертус на противагу Рікардо твердить, що, крім диференціальної ренти, існує також абсолютна земельна рента, яка зовсім не залежить від зазначених відмінностей ділянок землі й неминуче виникає в сільському господарстві з уваги на те, що сільське господарство, виробляючи сировину, вимагає менших затрат капіталу, ніж обробна промисловість, до складу капіталу якої входить та сама сировина. У зв´язку з тим не тільки родючіші ділянки землі приносять ренту, але й найменш родючі землі, якщо тільки вони обробляються".