Зразок роботи
1.3.Становлення, розвиток і сучасний стан грошей в Україні
Становлення України як незалежної, суверенної держави в серпні 1991 року обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком. Організаційно-правові засади створення грошової системи України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо.
Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти - попередні рублі та купоно-карбованці.
Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків,а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.
З огляду на ці обставини Україна,ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки [20, с. 51]. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних ( до рубля ) знаків - купоно-карбованців, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.
Поступове запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець користувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти,і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця.
Проте паралельний обіг двох валют не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватись. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах[23, с. 98].
Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом «Про реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублі. Нові гроші були названі «український карбованець». Дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.
На другому етапі Національний банк України запровадив повноцінну національну грошову одиницю - гривню. Ця назва української грошової одиниці бере свій початок ще від доби Київської Русі. Гривнева купюра використовувалася також як грошова одиниця Української Народної Республіки.
У серпні 1996 р. Указом Президента України було проголошено проведення в нашій країні грошової реформи. Головним завданням реформи були:
• заміна тимчасової грошової одиниці - українського карбованця на національну валюту - гривню;
• зміна масштабу цін відповідно до обмінного курсу українського карбованця та гривні;
• створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий чинник економічного та соціального розвитку держави.
Грошова реформа в Україні була проведена з 2 по 16 вересня 1996 р. на цивілізованих засадах з оптимальними зручностями для населення. У перший день реформи за встановленим курсом (1 гривня обмінювалася на 100 000 крб. ) було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії пенсії кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян [2, с.221 ].
У період проведення грошової реформи жителі та гості України могли вільно розпоряджатися наявними карбованцями - купувати товари, сплачувати всі види послуг, розміщувати на вклади в банк, здійснювати інші платежі, а також обмінювати карбованці на гривні.
Протягом 15 днів реформи в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 р. приймання карбованців в усі види платежів було припинено, і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.
Проте, сучасний стан гривні досить нестабільний. Про це свідчить її не конвертованість та інфляція ( знецінення гривні ).
Конвертованість - гарантована здатність національної грошової одиниці обертатися. Вже процес визначення вартості товару означає, що вона здатна вимірюватися грошима.
Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов’язано з недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.
Серйозною перевагою конвертованості для України стала б можливість здійснення міжнародних розрахунків у національній грошовій одиниці. Першими кроками до запровадження конвертованості гривні стали: рішення Національного банку України про заборону на території України обігу іноземних валют з 18 лютого 1994 р.
В свою чергу, інфляція - це процес зростання рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до знецінення грошей, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільших гострих проблем сучасного розвитку економіки України [4, с. 27-28].
Розглянемо ж основні фактори зростання інфляції у 2020 - 2021 роках в Україні.
В економічній теорії традиційно виділяють два первинних фактори поширення інфляції: зростання попиту і зростання собівартості виробництва. Інфляція попиту обумовлюється перевищенням темпів зростання кількості грошей в економіці темпів зростання товарного виробництва. В результаті порушується рівновага між реальною і монетарною складовими, що запускає механізм цінової корекції, який полягає у пристосуванні цін на товари, послуги і працю до існуючої кількості грошей. Відсутність рівноваги між монетарною і реальною складовими не обов’язково обумовлюється збільшенням кількості грошей - така ситуація може виникнути і в разі зменшення обсягів виробництва товарів і послуг, як це відбулося в Україні у 1995-1999 роках в умовах жорсткої монетарної політики.
В основі поширення інфляції витрат лежать не монетарні, а виробничі фактори. Зростання витрат на виробництво змушує його власника робити вибір: або збільшити ціну на готову продукцію, щоб не зменшити рентабельність виробництва, або знизити обсяги її виробництва, що в кінцевому підсумку також призведе до зростання цін внаслідок зниження пропозиції товарів і послуг по відношенню номінального попиту.
Зростання собівартості виробництва може відбутися, по-перше, внаслідок зростання цін на основні складові собівартості продукції, якими є сировина, енергоносії та заробітна плата; по-друге, внаслідок збільшення споживання складових собівартості у виробничому процесі через зношеність основних фондів, технологічне відставання, погіршення умов виробництва це стосується передусім гірничодобувної галузі), зростання витрат, пов*язаних із нейтралізацією негативного впливу виробничого процесу на екологію тощо. Ще одним фактором зменшення рентабельності виробництва може бути високий податковий тиск на виробника, внаслідок чого держава вилучає до бюджету значну частину його доходів.
Магістр