Зразок роботи
Демократія є складним суспільно-політичним феноменом, процес осмислення якого триває понад дві з половиною тисячі років і досі далекий від завершення. У розвитку цього феномену були різні періоди – як схвалення, так і визнання хибності, як ідеалізації, так і забуття. Все це відбувалося під впливом різноманітних політичних доктрин та ідеологій, які розширювали первинне значення демократії (як народовладдя) та пов’язували його з новими можливостями, покликаними врегулювати вразливі питання взаємодії людини з соціумом та державою.
Ніколи в історії Європи демократія не була настільки поширена і сильна на континенті, як на початку двадцять першого століття. Майже всі європейські суспільства вважаються демократичними, якщо вони базуються на принципах суверенного громадянства, прозорості процедури прийняття рішень і відповідального уряду.
Класична теорія демократії формувалася в умовах руйнування станового поділу суспільства і пошуку форм народовладдя. Представники класичного напряму цю проблему зводили до обґрунтування відносин громадян і держави у визначенні народом завдань держави. Класична теорія демократії наповнюється системою представництва народу. Прийняття ідеології представницької демократії спонукало до розроблення критеріїв вільних виборів. Загальне виборче право і рівність виборців, вільні вибори, парламентаризм, розвиток партійних систем стали організаційною основою сучасних західних демократій.
Сучасна демократія рішуче відрізняється від класичної, хоча і зв'язана з нею, як, утім, і з класичною монархією й аристократією, з тимократією і теократією, з іншими приватними формами правління. Відмінність сучасної демократії від безлічі ранніх змішаних систем полягає в послідовності і раціональності з'єднання випробуваних часом політичних структур і зв'язаних з ними функцій.
Демократія і свобода – складні і багатозначні категорії. Про демократію можна говорити як про цінність суспільного життя, про ідеал державного устрою, механізм функціонування реально існуючої держави. Але у будь-якому випадку поняття демократії буде тісно пов'язане з поняттям свободи. У першу чергу, з політичним поняттям свободи. Від цього останнього слова походить поняття лібералізм, що виник у XVII в.
Демократичне суспільство – це щось більше, ніж демократично обраний уряд і система національних інститутів. Сильні і незалежні місцеві органи влади, розвинене і активне громадянське суспільство на національному та місцевому рівнях і демократичний дух на робочому місці і в школі є ключовими показниками демократичного суспільства. Демократія – це практичний процес, який повинен живитися кожен день і всюди.
Демократія може функціонувати більш ефективно і краще служити інтересам громадян, якщо люди безперервно формулюють вимоги, чинять тиск і контролюють дії уряду. У сучасному суспільстві неурядові організації та засоби масової інформації служать в якості основних каналів контролю громадян. Неурядові організації можуть виступати на захист, навчати і мобілізувати увагу навколо основних питань суспільної значущості, і стежити за поведінкою уряду або інших урядових органів.
За допомогою неурядових організацій громадяни можуть бути рушійною силою і основними посередниками зміни в бік більш демократичного світу.
Сьогодні питання народовладдя розглядаються як такі, що пов’язані передусім із практичними аспектами організації політичного та державного життя. Водночас широкий спектр наукового аналізу різних аспектів демократії, її характерних ознак і принципів зумовлений актуальною потребою формування сучасної концепції демократичних засад, форм та методів функціонування державної влади, передбачає необхідність звернення до найбільш істотних моментів відповідної концепції.
Теоретична база дослідження. Дослідженням демократії як типу політичного режиму займалися такі вчені: В. Д. Бабкін, Є. В. Бурлай, В. П. Горбатенко, Г. О. Джефферсон, А. П. Заєць, Д. А. Керимов, М. І. Козюбра, В. В. Копєйчиков, Є. Л. Кузьмин, Г. О. Мурашин, О. В. Петришин, О. Ф. Скакун, О. В. Скрипнюк, В. І. Тимошенко, М. В. Цвік, Ю. С. Шемшученко, Ю. І. Ющик тощо.
Метою курсової роботи: визначити теоретичні засади поняття сучасної демократичної держави.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
• загальна характеристика поняття демократичної держави;
• визначення передумов виникнення ідей демократичної держави;
• визначення критеріїв та принципів демократичної держави;
• загальна характеристика формування демократичної держави в Україні.
Об’єктом дослідження виступає сучасна демократична держава, її поняття та види.
Предметом дослідження є демократичні ідеї, що впливають на формування України як демократичної держави.
Методи дослідження. Під час дослідження були використанні такі методи, як :
• історичний метод;
• метод аналізу;
• метод порівняння і співставлення.
Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг курсової роботи становить 28 сторінок.
Розділ 1. ДЕМОКРАТІЯ ЯК ТИП ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ
1. 1. Зародження та розвиток ідеї демократичної держави
Демократія має тривалу історію. Її можна розглядати як результат розвитку західної цивілізації, особливо грецької та римської спадщини, з одного боку, і іудео-християнської традиції – з іншого [Гаджієв К.С..].
Пряма демократія являє собою одну з найбільш очевидних форм організації політичного суспільства. Її можна виявити в примітивних суспільствах періоду родового ладу. У західній політичній традиції виникнення ідеї демократії асоціюється з містами-державами Стародавньої Греції [Гаджієв К.С..].
До позитивних моментів прямої демократії можна віднести те, що вона:
• дає більше можливостей (в порівнянні з представницькими інституціями) для вираження інтересів громадян і їх участі в політичному процесі;
• в більшій мірі забезпечує повну легітимізацію влади;
• забезпечує контроль за політичною елітою [Цечоев].
Недоліки прямої демократії – це відсутність стійкого бажання у більшості населення займатися даною управлінською діяльністю, складність і дорожнеча проведених демократичних заходів, низька ефективність прийнятих рішень внаслідок непрофесійності більшості «правителів» [Матузов].
Подібні форми демократії існували у стародавніх греків, німців та інших народів. Усюди родова демократія ґрунтувалася на кровно-родинних зв'язках, спільній власності, низькій щільності і відносній нечисленності населення, примітивному виробництві. Вона не знала чіткого поділу на управлінську і виконавчу праці, не мала спеціального апарату управління і примусу. Функції влади були обмежені. Основна сфера відносин між людьми регулювалася звичаями і табу. Влада рад і вождів (старійшин) трималася на моральному авторитеті та підтримці одноплемінників. Це була досить примітивна, додержавна демократія або общинне самоврядування [22, с. 187].
Традиції первісної демократії зробили великий вплив на появу демократичних держав в Древній Греції і в Римі.
Найбільшим і відомим грецьким полісом були Афіни. Система влади в Афінах представляла собою складну структуру. Центральне місце в ній відводилося Народному зібранню, в роботі якого повинні були брати участь всі громадяни. Збори обирали кількох головних посадових осіб, наприклад, воєначальників. Але основним способом вибору громадян для виконання інших громадських обов'язків був жереб. І всі, хто володіли виборчими правами мали рівні шанси бути обраними на ту чи іншу посаду. За деякими оцінками, пересічний громадянин, принаймні, один раз в житті мав можливість отримати за жеребом вищу посаду у державі [9, с. 339].
Аналогічна ситуація відбувалася і в Стародавньому Римі. Однак головним недоліком такої системи стало невдоволення заможних верств населення та еліти. З цієї ж причини в остаточному підсумку демократія була витіснена [4].
Однак на цьому історія демократії не зупинилася. Після падіння древніх демократій, народовладдя знову стало проявлятися в Європі. У Скандинавських країнах (приблизно в 600-1000 рр.) Були поширені місцеві збори, в яких брали участь вільні громадяни, які приймали закони і навіть обирали або стверджували короля. В Альпах, на території сучасної Швейцарії з 800 р. існували особливі відносини, які привели до створення Ретийскої республіки, а згодом – Швейцарської конфедерації [19, с. 107].
Навіть дикі вікінги були демократами: вони проводили свої збори, на яких обговорювали, приймали або відхиляли закони. Вони також обирали або стверджували короля, який був зобов'язаний поклястися у тому, що буде слідувати законам. Аналогічні процеси відбувалися також у містах Північної Італії (Венеції, Флоренції, Генуї та ін.). Там близько 1100 р. виникли міста-республіки, де у роботі органів влади брали участь спочатку вищі верстви суспільства – знать, а потім і представники середніх верств – так званий «середній клас» [21, с. 267].
Нова віха демократії була пов'язана з епохою Відродження. Виникає громадянське суспільство, яке стверджує ненасильницьку договірну самоорганізацію відповідно до норм природного права і свобод людини. Стверджується «Декларація прав людини» [3, с. 164].
Фактично, тільки в кінці XVIII ст., після того як на місці англійських колоній у Північній Америці англійськими, ірландськими та іншими європейськими переселенцями було утворено нову державу – Сполучені Штати Америки. Після того, як в самій Європі грянула Велика французька революція з її закликами до свободи, рівності і братерства – поняття демократії набуло широку популярність. Однак в Європі принципи лібералізму і демократії (особистої свободи і народної влади) довгий час існували окремо. Французька революція проголосила принципи демократії і відкрила можливість широкого народного представництва, але без лібералізму (гарантії особистої свободи). Англійська революція (1688 р.) затвердила в Англії принципи лібералізму в умовах конституційної монархії, але без демократії [24, с. 137].
Розвиток демократії в Європі, пов'язаний з вимогою загального виборчого права, включав у число основних політичних учасників подій західноєвропейський робітничий клас, який з середини XIX ст. виступив як організована політична сила. Якщо раніше робітники за наймом і позбавлені приватної власності робочі були позбавлені виборчих прав, то до початку XX в. західноєвропейський робітничий клас їх домігся [29, с. 287].
Все це призвело до того, що під демократією стали розуміти не тільки одну з форм державного устрою, як в епоху античності, але і сутнісні якості всього суспільства – політичні, економічні, соціальні, духовні. При цьому демократія виступає вже не як влада народу, а як влада за згодою народу, коли громадяни беруть участь у прийнятті рішень не прямо, а опосередковано – через своїх представників. Останні приймають рішення більшістю голосів, але зі збереженням прав меншості. Така демократія називається конституційною, або ліберальної [6, с. 495].
Основною відмінністю сучасної демократії є те, що політичний режим не здійснюється безпосередньо народом, а зважає на волю народу, яка виражається в момент виборів правлячої еліти. Саме тому сучасна демократія захищена від страхів Аристотеля і Платона про загальну деградації і помилки народу у важливих політичних питаннях [5, с. 220].
Магістр