Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМ ПОТЕНЦІАЛОМ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
1.1. Загальні аспекти формування та використання виробничого потенціалу підприємств
Формування конкурентоспромож¬ного потенціалу підприємства безпо-середньо пов'язано з його виробничими можливос¬тями. Для успішного вивчення та дослідження виробничого потенціалу підприємства доцільно визначити його склад і структуру.
У процесі дослідження поглядів вчених-економістів на дефініцію «ви-робничий потен¬ціал», зроблені такі узагальнення поняття:
- це система відповідним чином орга¬нізованих і спрямованих на досяг-нення поставлених цілей ресурсів підприємства, яку складають відповідні системи: персонал, матеріально-технічна та організаційно-управ¬лінська підсистеми;
- це сукупність вартісних та натурально-речових характеристик виробни-чої бази, яка виражається в потенційних можливостях виробляти продукцію певного складу, техніч¬ного рівня та якості в необхідних обсягах.
Під виробничим потенціалом підприєм¬ства деякі вчені розуміють су-купну можли¬вість промислового підприємства забезпечу¬вати на основі наявних ресурсів максимально можливі обсяги виробництва товарів і послуг: «...під виробничим потенціалом розуміється максимальна можливість випускати конкурен¬тоспроможну продукцію, підвищувати ефек-тивність діяльності на основі раціонального використання всіх видів ресурсів» 8, с. 184.
С. Іщук стверджує, що виробничий потен¬ціал промислового підпри-ємства - це складна, організована, динамічна система, яка фор¬мується з мно-жини елементів, що перебува¬ють у взаємозв'язку та взаємодії і виконують різні функції в процесі виготовлення продукції необхідної якості та в терміни, визначені рин¬ком 18, с. 11.
Диспропорції, що складаються у розвитку і використанні окремих видів ресурсів, різке падіння обсягів виробництва промислової продукції, звуження потенційних можливос¬тей України зумовлює необхідність вико-ристання глибинних резервів виробничих ресурсів, що виникають на стику логістичного ланцюга їх формування і використання: «технологія - техніка - матеріали - людина - витрати - результат». Сьогодні використання зазначе-них вище можливостей є ключовою проблемою розвитку економіки України. Дослідження в цій галузі ставлять завдання пошуку шляхів зниження ціни, що сплачується суспільством у вигляді одноразових вкладень і поточних витрат за кожен відсоток приросту національного доходу, поліпшення тим самим економічної бази технічного та соціального прогресу.
З переходом економіки України на шлях ринкових перетворень різко розширилися межі самостійності підприємств. Тепер збіль¬шення виробничого потенціалу цілком зале¬жить від економічних можливостей і гнучкості стратегічних цілей їх розвитку. Це зумов¬лює потребу постійного пошуку резервів і нових можливостей у використанні влас¬них ресурсів. Останнє вказує на важливість об'єктивного оцінювання наявних резервів, їх параметрів і характеристик, пошуку шля¬хів ефективного використання. При цьому ресурси підприємств і ї реальні можливості повинні розглядатися як об'єкт цільового управління, а їх параметри (обсяг, структура показників, рівень використання, фактори, які на них впливають, та ефективність віддачі вкладених коштів) стають основою моделю¬вання стратегічного та тактичного розвитку виробництва й управління.
Виробничий потенціал підприємства характе¬ризується як складна сис-тема ресурсів вироб¬ництва, що перебувають у взаємозв'язку і вза¬ємозалеж-ності. Використання кожного виду ресурсів повинне здійснюватися з ураху-ван¬ням таких їх системних особливостей, як інте¬грувальна здатність кожного виду ресурсу та їх сукупності в цілому, досягнення збалансова¬ного оптима-льного співвідношення між ними та їх можливостями до розвитку і сприйняття науково-технічного прогресу. Системний підхід до вивчення, оціню¬вання та використання виробничо-ресурсної бази дає змогу створити передумови й сфор¬мувати такий їх склад, якісні характеристики, такі регламенти виробничого використання і перебігу техніко-економічних процесів, які чутливо реагують на зміну ринкової ситуа¬ції, зовнішніх і внутрішніх об'єктив-них умов, характеризуються гнучкістю параметрів, які змінюються під впливом зовнішнього та вну¬трішнього середовищ.
Оперування в управлінській теорії та прак¬тиці такою категорією, як ви-робничі ресурси та резерви ресурсної бази підприємства, дуже важливе з огляду на якісне та кількісне поліпшення їх раціонального використання й оптимальної віддачі витрачених на них коштів. Системне дослідження пи-тань оці¬нювання результатів використання ресурсної бази дає можливість визначити її оптимальну структуру для досягнення головних цілей під-приємства, визначити умови та забезпечити можливості практичної реалізації резервів не лише кожного елемента виробничих ресурсів окремо, а і їх ефективної взаємодії. Причому результатом такої взаємодії є значне зрос¬тання загальної ефективності та можливість одержання необхідного результату при мен¬шому обсязі ресурсної бази завдяки інтеграції продуктивних здатностей ресурсів у єдиному процесі. Створюється конкретна реальна перспектива якісної орієнтації внутрішньої структурної політики всього підпри-ємства та його окремих виробничих процесів у напрямі найбільшої ефек-тивності завдяки дешевшим і менш дефіцитним ресурсам і зростанню їх віддачі завдяки ефективному менеджменту.
Системний аналіз виробничих ресурсів дає змогу краще зрозуміти суть особливостей вияву і механізм використання таких найваж¬ливіших характеристик виробничої системи, як гнучкість, виробничий потенціал, конкурен¬тоспроможність, маркетингові виробничі мож¬ливості.
Дослідження змісту кожного елемента ресурсної бази підприємства, тенденції їх розвитку і форм взаємодії між ними дають можливість удосконалити систему управ¬ління виробництвом у цілому. Це стає осо¬бливо необхідним у процесі функціонування підприємства в ринкових умовах з метою підвищення його конкурентоспроможності, що зумовлюється темпами відновлення про¬дукції, індивідуалізацією й ускладненням її характеристик завдяки зменшенню витрат на виробництво та забезпеченню доступної для споживача ціни.
Наявність конкурентоспроможного вироб¬ничо-ресурсного потенціалу промислового підприємства - гарантія економічної життєз¬датності й забезпечення досягнення еконо¬мічних цілей його розвитку 10, с. 86-88.
Економічна категорія «виробничі ресурси», «виробничий потенціал» у тех¬нічній, суспільно-політичній та економічній літературі відомі давно. Вони розгляда¬ються в працях Л. Абалкіна, В. Авдєєнка, В. Кузьменка та багатьох інших учених, де висвітлюється поняттєвий апарат, структура, оцінка величини аспектів. Водночас у біль¬шості праць подані результати досліджень соціалістичної системи господарювання, а виробничий потенціал і його резерви розгля¬даються в масштабах народного господар-ства чи галузі. Формулювання поняттєвих категорій виробничих ресурсів, їх значущість і використання розглядаються для розробки шляхів підвищення ефективності викорис¬тання ресурсів на макрорівні. Врахування системних особливостей виробничих ресур¬сів на рівні промислового підприємства прак¬тично не здійснюється.
Це зумовлено тим, що у вітчизняній еко¬номічній науці переважав підхід до вивчення підприємства як механічного з'єднання ізо¬льованих та об'єктивно не пов'язаних між собою виробничих ресурсів і факторів. Так, багато праць присвячено дослідженню спе¬цифіки та пошуку шляхів збільшення ефек¬тивності використання основних фондів, тру¬дових ресурсів, обігових коштів, інформації тощо. У менших масштабах розроблялися економічні проблеми використання техноло¬гій. Промислові підприємства з їх виробни¬чим потенціалом як сукупністю елементів, що перебувають у діалектичному зв'язку та вза¬ємозумовленості та функціонують як єдине ціле, для оціню-вання резервів його викорис¬тання (в економічних дослідженнях соціаліс¬тичної економіки) як спеціальний об'єкт дослі¬дження практично не вибиралися.
На нашу думку, в сучасних умовах дослі¬дження шляхів економічного розвитку підпри¬ємств має починатися з об'єктивної оцінки наявних марке-тингових, організаційних мож¬ливостей і ресурсної бази підприємства, а та-кож резервів наявного потенціалу. Науковий і практичний пошук шляхів виходу з економіч¬ної кризи та стабілізації економічного розви¬тку на мікрорівні в межах окремого підприєм¬ства доцільно розглядати як одне з головних завдань підвищення рівня управління еконо¬мікою держави. При цьому потрібно перехо¬дити від поверхового фрагментарного роз¬гляду складових до їх сукупності, до розуміння нових можливостей і властивостей ресурсів за їх об'єднання в єдину ресурсну базу. Осо¬бливу увагу треба звернути на процеси вну¬трішньої взаємодії як усередині кожного елемента-ресурсу як окремої підсистеми, так і об'єднанню окремих видів ресурсів між собою в єдине ціле - ресурсне забезпечення підпри-ємства. На нашу думку, в умовах розширення видів ресурсів, що залучаються у виробни¬цтво, і зростання їх дефіцитності резерви промислового виробництва слід шукати не в додатковому спожи-ванні матеріальних, тех¬нічних, трудових та інших видів ресурсів, а у ви-користанні їх інтегральних здатностей, в оцінці та забезпеченні високої ефективності використання кожного виду ресурсів, установ¬ленні граничних нормативів ефективності, у створенні умов для повної реалізації наявних резервів 20, с. 105-106.
Виробни¬чі ресурси доцільно розглядати на рівні окремо взятого під-при¬ємства. При цьому досліджувати їх, з одного боку, як складові елементи (матері¬альні, технічні, трудові й організаційні) потен¬ціалу підприємства, з іншого - як самостійні об'єкти управління ефективністю викорис¬тання ресурсів виробничої системи.
Одним із перших в економічній літературі поняття ресурсів використав у своїх працях радянський учений-економіст Л. Анчишкін. Досліджуючи виробничий потенціал, він включив до нього перелік ресурсів, що у разі їх використання у виробничому процесі набу¬вають форми факторів виробництва. Ресурси підприємств у радянській економічній літера¬турі найчастіше ототожнювали з категоріями «потенціал», «ресурсний потенціал», «еконо¬мічний потенціал», «потенціал промислового підприємства».
Слово «потенціал» в «Економічному слов¬нику» трактується як «еконо-мічний потенціал народного господарства», що характеризу¬ється кількістю трудових ресурсів, якістю їх підготовки, обсягом виробничих потужностей промисловості та будівельних організацій, потенційних можливостей лі-сового господар¬ства, наявністю транспортних засобів, довжи¬ною транспортних магістралей, розвитком галузей невиробничої сфери, досягненнями науки, техніки й ресурсами розвіданих корис¬них копалин.
Д. Шевченко розглядав виробничий потенціал різних рівнів господа-рювання, від¬значаючи при цьому, що він відрізняється один від одного такими особливостями, як масштабність, характер діяльності та рівень зайнятості. Таким чином, у багатьох дослі¬дженнях періоду соціалістичної економіки проблема оцінювання ресурсів народного господарства та визначення напрямків підви¬щення ефективності їх використання вирішу-валася на макрорівні. При цьому як загальна характеристика часто використовувалася категорія «продуктивні сили суспільства».
Забезпечення високої мобільності й ефективності використання наяв-них на під¬приємствах ресурсів повинно базуватися на повному та об'єктив-ному оцінюванні рівня й наявності невикористаних ресурсних мож¬ливостей. Останнього можна досягти поси¬ленням економічної роботи в напрямку кількісного і якісного вивчення ресурсної бази підприємств з урахуванням її обсягу, достатності, ефективності використання та наявності реальних резервів. Насамперед, на нашу думку, її слід розглядати як само¬стійний і систематичний процес в управлінні виробництвом, що містить у собі різні аспекти економічного аналізу та економічного оціню¬вання тенденцій вико-ристання ресурсів, в оперативному встановленні причин і факто¬рів, що вплинули на зміну очікуваних резуль¬татів діяльності підприємства.
Проблема полягає у відсутності достатньо об'єктивних критеріїв оціню-вання вкладу кож¬ного виду виробничих ресурсів у досягнення економічних цілей підприємства в умовах ринку. Це перешкоджає розвитку аналітич¬ної бази прийняття управлінських рішень і розробці тактики та стратегії використання ресурсного потенціалу. Формування методичного апарату оцінювання ефектив¬ності використання та рівня участі ресурсного забезпечення у форму-ванні прибутку підпри¬ємства має починатися з їх вивчення, систе¬матизації та класифікації на окремі самостійні групи. З цією метою можна використовувати групування ресурсів за факторами, що визна¬чаються в економіці як фактори виробництва. За цим принципом можна виділити технічні, трудові та матеріальні складові. Крім того, необхідно виділити також такі, що забезпе¬чують об'єднання та використання перших трьох груп у єдиному виробничому процесі, зокрема: фінансові, інформаційні, організа¬ційні та просторові ресурси. Незважаючи на те, що вони різні за своєю економічною при¬родою та роллю у виробничій системі, вони перебувають у тісному зв'язку один з одним і є обов'язковими елементами виробничо-комерційного циклу. При цьому, залучені до виробничого процесу одночасно, вони набу¬вають нових властивостей, яких кожен з них окремо не має 2, с. 72-73.
Визначено, що виробничий потенціал як економічна категорія має свою структуру й певні особливі процеси, які характерні для його розвитку. На думку С. Іщук, еле¬мент виробничого потенціалу - це виробни¬чий ресурс, який стає складовою частиною виробничого процесу. Елементами вироб-ничого потенціалу підприємства можна вва¬жати всі ресурси, які так чи інакше пов'язані з функціонуванням підприємства. Вибір най¬важливіших із їх величезної кількості є досить складною проблемою, про що, зокрема, свід¬чить існування різних поглядів щодо складу виробничого потенціалу 18, с. 14.
Магістр