Зразок роботи
1. Справедливість як складова права
Поняття права як рівної міри свободи людей містить і розуміння справедливості. А це, у свою чергу, вказує на проблематику співвідношення понять "право" і "закон".
До контексту розуміння права і закону входить поняття справедливості. Так, право, за визначенням, справедливе, а справедливість — його невід’ємна, внутрішня якість. Саме тому завжди постає питання про справедливість або несправедливість закону чи нормативного акта, їх відповідність або невідповідність праву.
Право — це носій справедливості в соціальному середовищі. Справедливість відповідає своєму змістові, позаяк відбиває загальну справедливість, сутність правового принципу загальної рівності та свобод громадян. Небажання сприймати цю закономірність завжди призводить до неправа, тобто переваг одних громадян над іншими.
Дослідження цієї проблеми можна почати, приміром, з визначення права, даного В.С. Нерсесянцем. Право — це нормативна форма вираження свободи посередництвом принципу формальної рівності людей в суспільних відносинах [7, с. 20]. Такі поняття як "рівність", "свобода", "справедливість" лежать в основі, становлять структуру природного права. Теоретичне вирішення питання щодо людської свободи дуже складне, оскільки воно передбачає визначення співвідношення особистого і суспільного, індивідуального і загального, частини і цілого. Антиподами до поняття свобода є поняття "несвобода" і "необхідність".
Не буває не правової справедливості. Справедливість одна і її встановлення у кожному випадку є функцією права. Право це і є справедливість, бо якщо це не так, то це не право. Тут змішані поняття право і закон. Колись в Радянському союзі масово порушувались права людини, і тих, хто виступав за їх відновлення, засуджували, висилали, садовили у психіатричні лікарні. І часто це було у рамках закону. Бо закони існували не правові. Тобто такі, що порушували права людини. По суті правозахисники виступали проти не правових законів, за торжество справедливості, а, значить, і права.
Справедливість є однією з найсуб’єктивніших категорій. Найлегше її визначити, керуючись математичним розрахунком. Формально справедливість можна визначити, як ступінь відповідності (тотожності) причинно-наслідкового зв’язку. Важливо, що для визначення справедливості дій, подій чи явищ необхідне всебічне їх дослідження, включаючи дослідження їх впливу на оточуюче середовище.
Справедливість це не тільки відповідальність за протиправні дії і адекватне покарання за них. Вона полягає ще й в тому, що кожна людина за свої заслуги повинна отримувати належну винагороду. Справедливість це совісне відношення однієї людини до іншої, це те, на чому повинні будуватися відношення між людьми [2, с. 78].
Сказане передбачає вихід на проблеми свободи та справедливості, свободи і рівності, а також призначення свободи політичної, врегулювання її з боку держави.
Добросовісність, справедливість і розумність як складові принципу верховенства права мають істотний недолік — вони є недостатньо формальну визначеними. Це дає можливість окремим людям та їх групам формувати свої уявлення про добросовісність, справедливість і розумність. Але існує і таке розуміння цих моральних категорій, яке є прийнятним для більшості людей. Відтак, принципи добросовісності, справедливості та розумності можуть враховуватись при тлумачення актів законодавства взагалі і, зокрема при визначенні змісту принципу верховенства права.
Магістр