Зразок роботи
0988791386-telegram
ВСТУП
Актуальність теми. З юридичної точки зору працю можна розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні. У ширшому розумінні праця – це необхідна, суспільно корисна, інноваційна, доцільна, цілеспрямована, особистісна, енергійна, оціночна діяльність, пов’язана з реалізацією унікальних якостей людини – фізичних і розумових здібностей – шляхом її творчого та фізичного самоствердження, свідомої і цілеспрямованої зміни навколишнього середовища з метою створення (нових) матеріальних і духовних цінностей і на цій основі задоволення потреб та інтересів людини, суспільства, держави і того, що створює особливий вид суспільних відносин і тому вимагає регулювання.
У більш вузькому розумінні праця — це цілеспрямована діяльність людини зі створення матеріальних і духовних благ з метою задоволення своїх потреб та інтересів. Оскільки робота відіграє важливу роль у житті кожної людини, право на працю потребує детальної та всебічної оцінки. Головний символ державності, справедливості та демократії – Конституція України підкреслює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність визнаються найвищою соціальною цінністю.
Згідно з Конституцією України, кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя роботою, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повної реалізації права громадян на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та виду роботи, реалізує програми професійної освіти, підготовки та перепідготовки відповідно до соціальних потреб.
Необхідно підкреслити, що праця є основою життя і багатства суспільства, джерелом внутрішнього зростання духовних якостей людини. Робота є найважливішою умовою існування держави, її розвитку та вдосконалення.
Питанням права на працю займалося багато вітчизняних та зарубіжних вчених. Серед них Д. М. Величко, І. П. Жигалкін, П. І. Жигалкін, О.О. Конопельцева, Р. З. Лівшиць, Л. Д. Нечипорук, С. М. Прилипко, О.І. Процевський, В. М. Солома, М. М. Феськов, А. Хьоланд, М. М. Якименко, О.М. Ярошенко, Л.Ю. Бугров, В.В. Жернаков, О.М. Лук’янченко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, В.Н. Скобелкін, В.О. Єрьоменко, П.А. Бущенко, С.М. Прилипко, Г.І. Чанишева, В.В. Хромей, О.М. Ярошенко та інші вчені. Проте актуальність дослідження права на працю зумовлена тим, що, по-перше, більшість робіт цими вченими була виконана за часів Радянського Союзу або одразу після переходу України до ринкового регулювання, по-друге, необхідністю вивчення право на працю в процесі реформування. в країні після Революції Гідності 2014 року є об'єктивною необхідністю. Тому є нагальна потреба у з’ясуванні сутності та змісту права на працю з метою розвитку та вдосконалення трудового законодавства у напрямку, заснованому на принципах демократії, гуманізму та справедливості, проголошених головним творцем усього матеріального та духовного для переваг цивілізації.
Метою курсової роботиполягає в комплексному дослідженні права на працю та визначенні юридичних гарантій.
При написанні курсової роботи було поставлено наступні завдання:
- висвітлити загальну характеристику трудових прав в системі прав людини;
- визначити поняття права на працю та його загальну характеристику;
- ознайомитися з поняттям юридичних гарантій;
- окреслити основні види юридичних гарантій права на працю в Україні.
Об’єктом дослідження є право на працю згідно Конституції України, як один із видів економічних прав людини.
Предметом дослідження є система прав людини на прикладі права на працю та його юридичні гарантії.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено такі загальнонаукові методи: діалектичний метод; метод прогнозування, аналітичний та інші. У дослідженні були також використані такі спеціально-наукові методи: структурно-функціональний, логіко-семантичний, порівняльно-правовий, семіотичний, структурний, системний, тощо.
При дослідженні структури було застосовано системно-структурний метод. Для окреслення напрямів удосконалення правового регулювання права на працю і формування висновків використовувалися методи моделювання та узагальнення.
За структурою робота складається зі вступу, двох основних розділів та чотирьох підрозділів, що логічно взаємопов’язані між собою, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складається з 31 сторінок. Список використаних джерел має 32 найменування.
РОЗДІЛ 1
ПРАВО НА ПРАЦЮ У СИСТЕМІ ПРАВ ЛЮДИНИ: ЗАГАЛЬНІ РИСИ ТА ЮРИДИЧНА СВОЄРІДНІСТЬ
1.1. Загальна характеристика трудових прав в системі прав людини
Забезпечення трудових прав людини і громадянина є одним із найважливіших напрямів діяльності держави на шляху реалізації правового механізму закріплення соціально-економічних цінностей.
Шарль Фур’є у своїх працях на початку ХІХ ст. визначив право людини і громадянина на працю як природне і безпосередньо пов'язане з правом на життя. Вчений, який визначив трудові права як первинні та основоположні в діяльності людини, наголошував на важливості трудових прав як ключового до формування системи всіх інших прав у суспільстві. Трудові права — це основні права, які стосуються забезпечення інших прав людини на самореалізацію і, ширше, на життя, оскільки людина як громадянин держави і як соціальна істота заробляє на життя працею. Також за рахунок отримання винагороди за виконану роботу, тобто регламентованого уніфікації обміну використання своїх трудових ресурсів на оплату в грошовій або іншій формі для забезпечення потреб у харчуванні, житлі, одязі, реалізації права на відпочинок тощо [1, c. 86-88].
Права і свободи людини і громадянина є природними і невідчужуваними, вони надані йому від народження, визнаються найвищою цінністю і не є вичерпними. Звичайно, вони не можуть бути природними, наприклад, частинами біологічного тіла людини. Проте права і свободи людини і громадянина вважаються природними в тому сенсі, що суспільство, організоване на правовій основі, ґрунтується на необхідності та доцільності визнання свободи та рівних можливостей людей, які не повинні залежати від неправових факторів. і, таким чином, пов'язаний лише з народженням і існуванням людини.
Права і свободи людини – це його здатність задовольняти свої потреби та інтереси. Вони окреслюють певну сферу автономного існування особистості, її життя як члена суспільства. Ці можливості слід розглядати як різновид соціальної переваги, змістом якої є встановлення та гарантування певних меж індивідуальної свободи чи несвободи. Тому права і свободи людини і громадянина є невід’ємною частиною особистості як соціальної характеристики людини, вони є частиною її структури. Вони формуються історично в ході розвитку людської спільноти, а тому на кожному історичному етапі існує більший чи менший набір прав і свобод [2, c. 134-138].
Узагальнення основних (універсальних) ознак прав і свобод людини дає змогу визначити їх поняття як систему природних, невід’ємних можливостей, необхідних людині для задоволення життєвих потреб та інтересів та для духовного зростання.
Багато вчених наголошують на фундаментальному характері трудових прав, визначаючи працю як сутність людини або як особистість, що розвивається в умовах держави. Таким чином науковець пояснює визнання та закріплення в Конституції України основним законом на вищому рівні державного законодавства про право на працю як вільну можливість самовираження людини, а також пропонуються інші трудові права і свободи людини і громадянина. розширити та створити умови для основного права на працю, його вдосконалення, справедливі умови реалізації та оплати праці. Основне право на працю, закріплене законодавством, є основою інших трудових прав, які поширюються та доповнюють одне одного: право на відпочинок, право на безпечні умови праці, недискримінацію при найму, гідну заробітну плату тощо [3, c. 51-80].
Трудові права слід віднести до основних, переважно активних та індивідуальних прав. Вони є принциповими, оскільки безпосередньо впливають на життєдіяльність людини чи громадянина. Право на працю пов’язане насамперед з правом на життя та правом людини на самореалізацію. Не можна жити без їжі, одягу, житла. Всі ці предмети він отримує в результаті роботи. І так з тих часів, коли люди ще не були організовані в державу, яка, згідно з позитивістською теорією, мала б дати їм право на працю. Тому право на працю є природним правом людини і безпосередньо пов’язане з правом на життя.
Існують також різні підходи до визначення системи трудового права. У серії підручників право визначається як «...сукупність правових норм, що утворюють один предмет, поділений на окремі відносно окремі структурні утворення, а також інші стійкі спільноти норм, що мають меншу структурну структуру».
У той же час серед експертів немає єдиної думки щодо структурного складу правової системи. Традиційно система трудового права складається із загальної та окремої частин. Проте зміст і спрямованість докорінних змін у системі трудових відносин у постіндустріальному світі зумовили новий підхід до структурної структури трудового права.
Крім того, існують й інші варіанти структурування трудового законодавства, зокрема: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право; процесуальне трудове право [4, c. 131-134].
Таким чином, все частіше виникають сумніви щодо обґрунтованості єдності та цілісності правового порядку. Стверджується думка, що система трудового права не є замкнутою сукупністю правових норм, якщо під системою розуміти сукупність частин і компонентів, які організаційно взаємопов’язані, тобто елементи системи утворюють взаємопов’язану сукупність, яка не може бути розбита на непов'язані файли. Навпаки, вона динамічно розвивається під впливом багатьох факторів об’єктивного та суб’єктивного характеру і, перш за все, соціально-економічних перетворень. Така система не може вважатися доступною для незалежного спостерігача. Насправді, на відміну від природничих наук, соціальний дослідник підходить до конкретного предмета чи предмета дослідження з певним зарядом, враховуючи оновлену парадигму наукового середовища, рівень самопізнання, особисту наукову культура, наукова порядність і ступінь відповідальності. До речі, цим пояснюється багато підходів, теоретичних розробок та тлумачень у сфері правовідносин [5, c. 16-23].
Трудове право, як зазначалося вище, є відкритою системою, яка самоорганізується і може вважатися існуючою та розвивається на трьох рівнях, які ієрархічно взаємопов’язані. Перший рівень — щоденне спілкування та взаємодія всіх учасників робочого процесу в будь-якій організації. Другий рівень — інституціоналізація цих взаємодій шляхом встановлення певних стандартів поведінки для всіх учасників робочого процесу (локальних стандартів). Змістом третього рівня є ціла система стандартів чинного законодавства. На кожному рівні в процесі взаємодії між акторами, дії яких можуть бути організованими та хаотичними, відбувається накопичення структурної інформації, що визначає перехід системи на новий рівень організації [6, c. 313-315].
Досліджуючи розвиток трудових прав на початку 21 століття, ми бачимо такі основні аспекти: принципи свободи та рівності, і тому їх слід розглядати як природні права. З іншого боку, обсяг і зміст трудових прав визначається державою, а гарантія прав людини є обов’язком держави;посилення значення міжнародних стандартів у сфері трудових прав, проголошених в актах ООН, МОП, регіональних організацій;посилення гнучкості правового регулювання трудових відносин, розвиток нетипових форм зайнятості, розширення сфери індивідуального договірного регулювання; розвиток соціального діалогу у сфері праці, різних її організаційно-правових форм [7, c. 137-148].
Як зазначалося вище, надзвичайно важливо, щоб на рівні інтелектуальної та соціальної систем інформація була наділена змістом і цінностями, пов’язаними з просуванням інтересів і прагненням мінімізувати життєві ризики. Тому на сучасному етапі, в умовах глобальних трансформацій у сфері трудових відносин та кризи трудового права, юридична творчість набуває все більшого значення. Зростанню ентропії у сфері праці протистоїть творча, нетрадиційна діяльність соціальних інститутів як на рівні окремих держав, так і на міжнародному рівні. Акцент на правах людини в документах ООН, Міжнародної організації праці, Ради Європи та Європейського Союзу є противагою потоптанню капіталістичних інтересів, закріплених у трудовому законодавстві місцевих роботодавців. щоб країни ЄС не лише заявили про свою прихильність цивілізаційним цінностям, але й ратифікували міжнародні та регіональні документи з прав людини, проголосили пріоритет міжнародного права над внутрішнім [8, c. 86-90].
Одним із головних завдань трудового законодавства має бути захист трудових прав та інтересів працівників. Крім того, новий КЗпП України має включити до числа основних трудових прав працівників право на захист своїх трудових прав та інтересів, що включає як можливість звернення за захистом у юрисдикції, так і здатність компетентної особи захищати свої трудові права та інтереси та законно діяти на методи самозахисту трудових прав [9, c. 54-58].
Таким чином, трудові права в системі основних прав людини і громадянина можна визначити як сукупність природних, невідчужуваних прав людини як члена суспільства, певного суспільного об’єднання, держави з приводу законодавчого закріплення на рівні міжнародних, державних локальних нормативних актів можливостей використовувати свої природні та набуті знання і навички у сфері трудової діяльності.
Магістр