Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. Можливість захищати себе та інших від суспільно небезпечних посягань є насамперед правом, а не безпосереднім обов’язком особи. А виходячи з цього, його зміст і межі, встановлені законом і практикою, що склалася, та відповідно не є безмежними. У випадку вчинення особою дій, які виходять за межі необхідності, втрачають свій зміст ті умови, що надавали захисним діям правомірного характеру. Виходячи з цього, заподіяння шкоди особі, яка безпосередньо здійснює посягання, що в відповідній обстановці не була необхідною, визнається суспільно небезпечним діянням, яке, в свою чергу, тягне за собою кримінальну відповідальність. У процесі проведення дослідження у роботі питань відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, видається актуальним.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження в даній роботі є визначення конкретних умов, за яких при обороні від суспільно небезпечного посягання чи затриманні особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, заподіяння смерті іншій особі визнається кримінальним правопорушенням та меж відповідальності за такі діяння.
Завдання, які необхідно вирішити, щоб досягнути поставленої мети такі:
- аналіз стану дослідження питань, що стосуються відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у науковій літературі та зарубіжних державах;
- визначення соціальної зумовленості кримінальної відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, як за злочин з «привілейованим складом»;
- дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак умисних вбивств при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення;
- відмежування умисного вбивства, передбаченого ст. 118 КК України від суміжних складів злочинів;
- визначити міри покарання при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з заподіянням смерті іншій особі в ситуації необхідної оборони або затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Предметом дослідження є відповідальність за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання яка вчинила кримінальне правопорушення.
РОЗДІЛ І УМИСНЕ ВБИВСТВО ПРИ ПЕРЕВИЩЕННI МЕЖ НЕОБХIДНОЇ ОБОРОНИ АБО У РАЗI ПЕРЕВИЩЕННЯ ЗАХОДIВ, НЕОБХIДНИХ ДЛЯ ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ: ПОРIВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛIДЖЕННЯ
Стаття 118 КК України містить склад привілейованого умисного вбивства – вбивства в разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, відповідальність за яке настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася. Взявши за основу розподіл пом’якшувальних обставин, які можуть увійти в якості ознак до складу кримінального правопорушення, можна показати відмінності в процесах законодавчого відображення цих обставин у відповідних діяннях в кримінальному законодавстві різних країн.
Кримінально-правове вивчення привілейованих видів вбивств в Україні, зокрема, вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення не стало предметом спеціального дослідження.
Існує думка, що умисне вбивство підлягає кваліфікації за цією статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні:
– меж необхідної оборони. У цьому випадку безпосереднє діяння характеризується вбивством того, хто посягає, при захисті від суспільно небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто за явної невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту;
– меж захисту в обстановці уявної оборони. Вбивство відповідно здійснюється за обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого не було і винна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання;
– заходів, які необхідні для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Діяння відповідно полягає у вбивстві особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, при її затриманні, але з перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, тобто за явної невідповідності зазначеної шкоди небезпечності досягання або обстановці затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення [23, с. 286].
Обов’язковою умовою кваліфікації вбивства за статтею 118 КК України є перебування винного при вчиненні цього діяння безпосередньо у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення [23, с. 286].
Такий привілейований склад умисного вбивства в кримінальному законодавстві країн романо-германської правової сім’ї представлений досить обмежено, незважаючи та те, що субінститути необхідної оборони та заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення відомі всім кримінальним законам зазначених країн. Однак, регламентація цих обставин, що виключають злочинність діяння, принципово різна. Відрізняються не тільки їхні назви та місце в системі кримінальних кодексів, але й їхній перелік, умови та підстави правомірності.
Так, звертає на себе увагу відмінність, навіть, у самій назві інституту необхідної оборони. Власне «необхідною обороною» він іменується в Україні, Росії та інших країнах колишнього СРСР. Майже у всіх інших країнах романо-германської правової сім’ї прийнятий термін «правомірна оборона». Його використовують, зокрема, у кримінальних кодексах Бельгії, Iталії та інших країн.
Норми необхідної оборони, як правило, розташовані в Загальній частині кримінальних кодексів. Однак є виключення – у кримінальних кодексах країн, заснованих на моделі Кримінального кодексу Франції 1810 року (зокрема, у Бельгії й деяких країнах – колишніх французьких колоніях) [26], відповідні норми цілком або частково сформульовані в Особливій частині у вигляді застережень до таких складів, як вбивство, нанесення тілесних ушкоджень [15, с. 124].
Магістр