Геополітична ситуація на пострадянському просторі (ID:607938)

Розділ І «Геополітична ситуація на пострадянському просторі» 1.1.Пострадянська територія в сучасному геополітичному просторі З розпадом СРСР логічним було б вважати, що світове протистояння на Земній кулі мало б завершитися, оскільки було зруйновано біполярний принцип побудови світу, оскільки один полюс з центром у м. Москва, представлений радянськими країнами так званого Варшавського договору припинив своєї існування остаточно і безповоротно. На теренах колишнього радянського союзу було створено відразу 15 нових держав, які стали суб’єктами міжнародного права та міжнародної політики. Всі новоутворені держави, прийнявши власні незалежні конституції почали закріплювати принципи побудови демократичних, правових, соціальних та незалежних держав. Всі країни проголосили курс на лібералізацію та гласність. В економічній сфері відбувалися також зміни спрямовані на формування приватної власності та приватизації колишній державних та колективних підприємств. Україна як і всі фактично країни-колеги по колишньому союзу стикнулися з періодом глибокої економічної та політичної кризи. Так, гласність та лібералізації перетворилися у режим безконтрольності та вседозволеності, а нова влада, яка не мала жодних програм дій представлена в жодній з республік була вкрай неефективно. Протягом 1990-х років всі колишні радянські республіки перебували в глибокій рецесії з якої вони вийшли до 2000 року, але ж звичайно кожна з власними труднощами та особливостями. Режим гласності, який був проголошений ще у 1986 році М.С. Горбачовим та набув обертів у 1990-х роках у незалежних республіках колишнього радянського союзу відкрив для обговорення раніше заборонені теми. В результаті на багато історичних фактів та політичних рішень колишнього Радянського союзу суспільство подивилося під іншим кутом зору. В результаті таких ключових змін. Колишні члени Радянського союзу: Латвія, Литва та Естонія законодавчо закріпили зовнішньополітичний курс на вступ до Північноатлантичного альянсу, оскільки відкрито побоювалися «обіймів» Російської Федерації. Процес вступу вказаних країн до зазначеного військово-політичного об’єднання прошов досить успішно і вони приєдналися до альянсу 29.03.2004 року. Крім того, вказані країни у 2004 році вступили до Європейського союзу. Таким чином колишні прибалтійські члени СРСР остаточно «розлучилися» з колишньою концепцією розвитку. Що ж до Республіки Молдови як колишнього члена Радянського союзу, то слід зазначити після проголошення незалежності вказана країна обрала спочатку нейтральний напрямок розвиток не вступаючи у будь-які військові блоки. Ситуація у вказаній республіці ускладнилася конфліктом у Приднестров’ї, який розпочався ще за часів існування Радянського союзу 02.09.1990. Причин для вказаного конфлікту було досить багато, але головною було бажання частини населення республіки, яке проживає у Придністров’ї залишитися в зоні впливу Російської Федерації. На даний час конфлікт є заморожений і не вирішений вже більше 30 років. Жодні міжнародні суб’єкти не визнані Придністров’я як незалежну державу, а на території невизнаного квазідержавного утворення залишається російський миротворчий контингент. У наш час республіка намагається будувати курс на вступ до НАТО та ЄС, але цей шлях ускладнений триваючим конфліктом. Характеризуючи політичні ситуації у таких Республіках як Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан слід відмітити спільні риси їх розвитку. Після проголошення незалежності у вказаних країнах сформувались «формально демократичні режими», тобто демократичні принципи республік декларативно закріплені основними законами республік, але на практиці форми їх правління доцільно називати «над президентськими республіками» або «суперпрезидентськими республіками». Так, в державах склалися так звані «кланові еліти» з числа колишніх партійних радянських управлінців, які десятиріччями утримували владу у власних руках, розподіляючи власність держав між окремими групами наближеними до себе. Так, у Казахстані президент Норсултан Назарбаєв перебував при владі з 1989 по 2019 рік, після чого пішов у відстаку залишивши за собою статус «ельбаси» - лідера нації та передавши владу своєму насліднику Жомару Токаєву У 2021 році у країні фактично розпочиналася революція, але вона була придушена за допомогою армії Росії та Республіки Білорусь. В Республіці Туркестан Сапармурат Ніязов перебував при владі з 1990 по 2006 рік (рік смерті). До речі законодавчо було закріплено можливість неперобрання вказаної посадової особи. Лише після його смерті було обрано нового президента Сердара Бермухамедова, який перебуває при владі з 2006 року до теперішнього часу. У Республіці Узбекистан з 1991 по 2016 рік президентом був Іслам Карімов, а після його смерті наступним президентом обрано Шовката Мерзиєєва. З 1994 року по теперішній час президентом Таджикистану є Емомалі Рахмон. Що ж до Киргизстану до з 1991 року по 2005 рік президентом був Оскар Окаєв. В подальшому у зв’язку з негативною соціальною та економічною ситуацією в республіці відбувались революції неодноразово та змінювалися президенти. Грузія після проголошення незалежності зберігала деякий час нейтральний статус за президентсва Єдуарда Шеварнадзе, але в подальшому після Революції троянд у 2004 році та з приходом до влади нової команди в республіці неодноразово змінювалися президенти та було закріплено курс на вступ країни до НАТО та ЄС. Ситуація у Вірменії та Азербайджані ускладнена конфліктом між країнами за територію Нагорного Карабаху. Вказаний конфлікт триває з 1994 року по теперішній час. На даний час на території Нагорного Карабаху залишаються миротворчі сили Російської Федерації. В цілому в республіці Вірменії періодично відбуваються вироби та змінюються уряди і президенти. Доречно відзначити, що у Вірменії відбувались революційні дії у зв’язку з негативною соціально-економічною ситуацією. У Азербайджані з 2003 року президентом країни є Ільхам Алієв. Російська Федерація почала оговтуватися від глибокої економічної кризи 1990-х років на початку 2000-х років з приходом до влади у 2000 році після В. Путіна, після уходу Б. Ельцина. Росія залишається однієї країною колишнього Радянського союзу, яка має ядерну зброю. Ситуація в Росії в 1990-х роках ускладнювалася двома війнами в Чеченській республіці, але все ж таки вказану республіку вдалося як і Татарстан утримати у складі федерації. З приходом до влади В. Путіна змінилася як зовнішня, так і внутрішня політика країни. Останній почав проводити активно реформи у військовій сфері підвищуючи рівень бойової готовності країни, а також почав проводити ряд внутрішніх реформ спрямованих на украплення держави. В цілому у зовнішній політиці Росія намагається реалізувати ідею «руського міра», тобто реконструювати Радянський Союз під «новою вивіскою». Економічна ситуація в країні стабілізувалася із-за штучних вкладень доходів від нафти та газу. У Республіці Білорусь протягом усього часу незалежності при владі перебуває комуністична партія, а президентом являється А. Лукашенко. Держава перебуває з 08.12.1999 році у формально створеному союзі з Російською Федерацією. Крім того, Російська Федерація будує власну зовнішню політику спираючись на такі регіональні міжнародні організації як: - Співдружність незалежних держав, яка створена 07-08.12.1991 до якої входять: Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Модова, Таджикистан, Узбекистан; - Організація договору про колективну безпеку, створена 15.05.1992, до якої входять Росія, Білорусь, Кахахстан, Вірменія, Киргизстан, Таджикистан. На сьогоднішній день Росія намагаючись зберегти зону свого впливу та реставрувати прототип колишнього Радянського союзу є учасником військового конфлікту в Україні, Вірменії та Азербайджані, Молдові, Грузії. 1.2. Концепції національної безпеки на пострадянському просторі На теренах колишнього Радянського союзу у наш час сформувалися групи країн з різними концепціями національної безпеки. Так, країни центральної Азії об’єднані між собою спільністю економічних та соціальних інтересів, але мають вказані країни і відмінності у рівні розвитку як економіки та і політичної сфери. З розпадом Радянського Союзу світові держави почали боротися за зони впливу у вказаному регіоні. Варто зауважити, що на сьогоднішній день вказана територія залишається переважно зоною впливу Росії. Але разом з тим необхідно зауважити, що в