есе Євроінтеграційні процеси в Європі в середині ХХ століття, формування Європейського правового простору. (ID:561068)

Багато століть Західна Європа асоціювалась із роздробленістю народів і держав, гострим суперництвом й постійними збройними конфліктами. У XX ст. саме Західна Європа була джерелом та головним полем бойових дій двох руйнівних світових воєн. За останні півстоліття ситуація в цій частині земної кулі радикально змінилась. Відтепер ніде у світі не існує таких тісних відносин міждержавного співробітництва. Ніде більше не створені настільки міцні та ефективні гарантії недопуску антагонізмів між сусідніми державами. Ніде міжнародні кордони не є такими прозорими для руху товарів, послуг й факторів виробництва. Все це стало можливим завдяки європейській інтеграції. До кінця 1940-х рр. стало зрозумілим, що реальна інтеграція в Європі можлива у разі поєднання міжнародно-правових інструментів співробітництва, запропонованих у Статуті ООН, і державно-правових начал. Вона повинна ґрунтуватися на добровільному обмеженні суверенних прав держав-членів, об'єднанні і передачі ними низки функцій наднаціональному органу, що буде діяти в спільних інтересах. Результати кропіткої праці видатних тогочасних економістів та політиків (К. Аденауера, Дж. Беха, Дж. В. Беєна, А. де Гаспері, С. Мансхольта, Р. Маржоліна, Ж. Монне, П.-А. Спаака, А. Спінеллі, В. Холыптейна, В. Черчилля) знайшли відображення в пропонованій 5 травня 1950 р. Декларації Міністра закордонних справ Франції Робера Шумана про створення інтеграційного об'єднання в ключових сферах економіки — вугільній та сталеливарній — на основі наддержавних методів управління. Ця заява адресувалася переважно Німеччині та Франції, однак й інші західноєвропейські держави могли до неї приєднатися. «Метою створення Співтовариства, — зазначав Р. Шуман, — є встановлення над державами наднаціональної влади, яка стала б відображенням солідарності між державами, в якій відображається часткове об'єднання їх національних суверенітетів. Наднаціональна влада під час ухвалення рішень повинна бути незалежною як від держав, так і від приватних інтересів». Вказана ініціатива була підтримана, і 18 квітня 1951 р. у Парижі шість держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург) підписали Договір про заснування Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС) («Паризький договір»).