ТЕХНІКО-ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКИ ДЗЮДО ДОРОСЛИХ СПОРТСМЕНІВ ТА ВЕТЕРАНІВ СПОРТУ (ID:947501)

ЗМІСТ ВСТУП…………………………………………………………………...……3 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТЕХНІКО-ТАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ДЗЮДО ДОРОСЛИХ СПОРТСМЕНІВ ТА ВЕТЕРАНІВ СПОРТУ……………………………………………………………………………..7 1.1. Коротка історична довідка про розвиток боротьби дзюдо…………….7 1.2. Біомеханічні основи техніки боротьби дзюдо……………………...…11 1.3. Основи формування рухових навичок та умінь……………………….16 1.4. Основні засади майстерності дзюдоїстів дорослих та ветеранів спорту на етапах базової підготовки……………………………………………………....20 1.5. Особливості тактичної підготовки дзюдоїстів ……………………..…22 1.6. Головні аспекти навчально-тренувального процесу техніко-тактичної підготовки дзюдо…………………………………………………………………...24 ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1……………………………………………...28 РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ……….…30 2.1. Дослідження методів техніко-тактичної підготовки дзюдоїстів……..30 2.2. Аналіз організації та етапів дослідження……………………………...33 РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІТИКО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА ПРОБЛЕМ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………………....36 3.1. Дослідження проведених експеремантальних результатів та шляхи покращення техніки дзюдо для дорослих спортсменів та ветеранів спорту…...36 3.2. Підвищення ефективності підготовки дзюдоїстів-ветеранів на етапі виходу зі спорту вищих досягнень……………………………………………..….43 ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3…………………………………………...…50 ВИСНОВКИ………………………………………………………………....52 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………...……57 ВСТУП Актуальність теми дослідження завжди визначається потребами суспільства та спортивного середовища в покращенні ефективності та результативності тренувань. У контексті сучасних викликів у галузі фізичної підготовки дорослих спортсменів та ветеранів спорту особливо важливим є застосування передових технологій для підвищення рівня навчання техніці боротьби у дзюдо. Дзюдо, як вид спорту, є відносно молодим у нашій країні, і наукові дослідження в цій галузі, переважно, фокусувалися на вивченні фізичної та технічної підготовки на етапах початкової базової підготовки. На жаль, на сьогоднішній день існує недостатньо розроблених навчальних програм і методик для тренувань в дзюдо, зокрема на етапі спеціалізованої базової підготовки, який визначається поглибленим удосконаленням техніки та розвитком фізичних якостей. Важливим завданням етапу спеціалізованої базової підготовки є розвиток технічної майстерності спортсменів та поглиблене вдосконалення їх фізичних здібностей. В умовах зростання конкуренції в дзюдо важливо досягати високих спортивних результатів, що потребує постійного удосконалення технічної майстерності. Зазначається, що рівень технічної підготовки зазвичай досягається через поєднання технічної та спрямованої фізичної підготовки [1, c. 20]. На сьогоднішній день однією з важливих проблем в дзюдо є нестача досліджень і розвитку техніко-тактичної підготовки та виховання спортсменів на етапі спеціалізованої базової підготовки. На жаль, цій темі приділено недостатньо уваги в теорії боротьби, і більшість досліджень здійснено із спортсменами високого класу. Однією з ключових особливостей тренувань для дорослих та ветеранів є урахування фізіологічних особливостей цільової аудиторії. З віком змінюється не лише рівень фізичної активності, але і м'язова маса, гнучкість, а також відновлювальні процеси в організмі. Технології навчання повинні враховувати ці особливості, пропонуючи більше індивідуалізованих підходів до тренувань. Дорослі та ветерани мають різноманітні потреби у фізичному тренуванні порівняно з молодшими атлетами. У статті розглядається важливість індивідуалізації тренувальних програм, враховуючи стан здоров'я, рівень фітнесу та фізичні обмеження цільової аудиторії. Використання датчиків та моніторингу фізичного стану може допомогти тренерам створити оптимальні та безпечні тренувальні плани. Варто вказати на те, що розвиток психологічної стійкості та стратегічного мислення є ключовим для успіху в дзюдо для дорослих. Сучасні технології включають в себе використання віртуальної реальності для симуляції стресових ситуацій, а також психологічні платформи для тренувань в ментальній витривалості. Важливо вивчити, які методи найефективніше допомагають дорослим спортсменам управляти стресом та підтримувати позитивний психологічний стан. Дослідження даних може стати потужним інструментом для покращення техніки та стратегій у дорослих дзюдоїстів. Технології збору даних про рухи, реакції та ефективність прийомів дозволяють тренерам та спортсменам точно оцінити та вдосконалити свої навички. Аналітичні платформи можуть надавати індивідуалізовані рекомендації щодо поліпшення технічного виконання. У роботі детально розглядається роль фізичної підготовки в дзюдо для дорослих та ветеранів. Зокрема, висвітлюється необхідність зміни інтенсивності та обсягу тренувань, а також впровадження спеціалізованих вправ для підтримання м'язової маси та гнучкості. Дослідження також пропонує конкретні методи вправ, спрямованих на збереження оптимального фізичного стану для здійснення успішних технічних прийомів [3, c. 41]. На сьогоднішній день існує значна кількість досліджень, присвячених аспектам навчання техніці боротьби в дзюдо, проте в основному вони фокусуються на питаннях дитячого та юнацького спорту. Водночас, важливість вивчення та розвитку технічних аспектів боротьби для дорослих спортсменів та ветеранів залишається недостатньо дослідженою. Метою даного дослідження є розробка та апробація технології навчання техніці боротьби в дзюдо для дорослих спортсменів та ветеранів. З цією метою постають наступні завдання: Аналіз сучасного стану підготовки дорослих спортсменів та ветеранів у галузі техніки боротьби в дзюдо. Розробка технології навчання, що враховує особливості вікових та фізіологічних характеристик дорослих спортсменів та ветеранів. Проведення експериментального аналізу ефективності запропонованої технології на практиці. Об'єктом дослідження є процес навчання техніці боротьби в дзюдо серед дорослих спортсменів та ветеранів. Предметом дослідження є розробка та апробація технології навчання цієї техніки. Для досягнення поставлених завдань використовуватимуться різноманітні методи, включаючи аналітичний огляд літератури, педагогічне моделювання, методи статистичного аналізу та педагогічного експерименту. Теоретичне та практичне значення одержаних результатів: результати дослідження матимуть значущий вплив як на теоретичний аспект педагогіки в спорті, так і на практичний рівень тренувань у дзюдо для дорослих та ветеранів. Розроблена технологія навчання може стати основою для покращення методик тренувань та підвищення результативності спортсменів у відповідній категорії. Особистий внесок здобувача: автор внесе особистий внесок у розвиток спортивної педагогіки, розробивши та апробувавши технологію, яка сприятиме ефективнішому навчанню техніки боротьби в дзюдо для дорослих спортсменів та ветеранів. Цей внесок буде базуватися на власному досвіді, теоретичних знаннях та ретельному аналізі педагогічної літератури. Отримані результати будуть апробовані на практиці через включення розробленої технології у тренувальні програми дзюдо-груп для дорослих та ветеранів спорту. Збір звітів і вражень учасників дозволить оцінити ефективність та придатність застосованої технології для покращення навчання техніці боротьби в даній групі спортсменів. РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТЕХНІКО-ТАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ДЗЮДО ДОРОСЛИХ СПОРТСМЕНІВ ТА ВЕТЕРАНІВ СПОРТУ 1.1. Коротка історична довідка про розвиток боротьби дзюдо Дзюдо, як вид бойового мистецтва і спорту, має цікаву та важливу історію. Основоположником дзюдо є японський педагог та борець Дзіґоро Кано. Однак перед заснуванням дзюдо існували інші форми японської боротьби, такі як джіу-джитсу та джіудо. У другій половині XIX століття, під час періоду реставрації Мейдзі в Японії, коли країна зіткнулася із суттєвими змінами і модернізацією, бойові мистецтва, включаючи джіу-джитсу, втратили популярність. Деякі з традиційних шкіл закрилися, і вони стали розглядатися як застарілі та невідповідні новій реальності [5, c. 20]. Зародження дзюдо власн відзначається у 1880-ті роки, періодом важких випробувань для бойових мистецтв після реставрації Мейдзі в Японії. У цей час владарі країни спрямовувались на запозичення західної культури, що призвело до суцільного відкидання традиційних військових мистецтв, включаючи будо, як "спадщину дикості і варварства". Це викликало зупинку занять старих майстрів та навіть їх смерть в бідності. Назва "дзюдо" вже використовувалася в японських бойових мистецтвах як синонім для "дзюдзюцу" (джиу-джицу), але Дзігоро Кано надав їй новий сенс, оголосивши "Шлях" (до) самовдосконалення, а не просто техніку (дзюцу). Вибираючи цю назву, Кано бажав підкреслити гуманістичну спрямованість дзюдо, яка відзначалася відмінністю від дзюдзюцу, що після реставрації Мейдзі сприймалося багатьма як грубе заняття, призначене лише для вбивства, і яке не відповідає вимогам освіченої людини. Перший зал школи дзюдо Кодокан мав площу всього 12 татамі (приблизно 22 м²), але завдяки організаторським здібностям та талантам Дзігоро Кано, дзюдо швидко стало широко відомим. Цьому сприяли і рух за відродження будо, очолюваний Асоціацією військової чесноти (Дай Ніппон Бутокукай), і змагання з представниками інших шкіл дзюдзюцу в період з 1885 по 1888 роки, що проходили під егідою Головного поліцейського управління, в яких брали участь дзюдоїсти [2, c. 45]. До 1887 року, під керівництвом Кано, була сформована технічна база стилю Кодокан - дзюдо, а вже в 1900 році були розроблені правила суддівства для змагань. Подальший розвиток дзюдо в Японії визначався, зокрема, його включенням в 1907 році до обов'язкової програми загальноосвітніх середніх шкіл, що суттєво збільшило кількість практикуючих це бойове мистецтво і привернуло більше уваги громадськості. Початковий успіх дзюдо був підтриманий Кодоканом, де розвивалася технічна база, а в 1900 році були визначені правила суддівства для змагань. Увійшовши в навчальні програми середніх шкіл у 1907 році, дзюдо почало набирати популярності серед широкого кола людей. Кано активно просував дзюдо, ставши членом Міжнародного олімпійського комітету та засновавши Японську спортивну асоціацію. Після заборони вивчення військових мистецтв після Другої світової війни, відновлення занять в школах в 1948 році призвело до нового розквіту дзюдо в Японії. Сучасний арсенал дзюдо формується на протязі його 120-річної історії, пройшовши п'ять основних етапів розвитку. Починаючи з 1997 року, в Японії розпочали проводити змагання з ката, що відзначає новий етап у розвитку цього виду спорту. У 1929 році в Німеччині відбулися перші європейські міжнародні змагання з дзюдо, де змагалися дзюдоїсти з англійського клубу "Будоквай" та представники клубів Франкфурта-на-Майні та Вісбадену. Починаючи як турніри між клубами, ці змагання швидко досягли рівня повномасштабних міжнародних змагань до 1932 року. У 1932 році Дзіґоро Кано виступив з промовою про роль дзюдо в освіті під час X Олімпійських ігор в Лос-Анджелесі, США. Під час самих Олімпійських ігор він та близько 200 студентів дзю-до представили показові виступи та демонстрацію прийомів. У 1930-тих роках Гундзі Коїдзумі мав ідею створити європейський союз дзюдо, але Друга світова війна перешкодила його реалізації. 24 липня 1948 року в Лондоні з'явилася Британська асоціація дзюдо, а 26 липня того ж року Велика Британія, Італія, Нідерланди та Швейцарія створили Європейський союз дзюдо (EJU). У 1951 році до нього приєднались Австрія та Франція. Міжнародна федерація дзюдо (IJF) була створена у 1951 році. 1952 рік відзначився створенням Федерації любительського дзю-до США (AJA) в Гавані проведенням першого панамериканського чемпіонату з дзю-до. У 1956 році в Токіо відбувся перший чемпіонат світу з дзюдо без поділу на вагові категорії. На третьому чемпіонаті світу у 1961 році в Парижі вперше було введено поділ на вагові категорії. Дзюдо стало олімпійським видом спорту на літніх Олімпійських іграх у Токіо в 1964 році. У 1969 році Федерація дзюдо США розділилась, і Асоціація дзюдо США (USJA) була створена. 1980 рік відзначився проведенням першого чемпіонату світу серед жінок. У 1988 році дзюдо вперше було включено до програми Паралімпійських ігор в Сеулі. На Олімпійських іграх 1988 року вперше були проведені жіночі показові виступи з дзюдо, а змагання серед жінок були включені в офіційну програму літніх Олімпійських ігор 1992 року в Барселоні. У 2004 році змагання з дзюдо серед жінок вперше включено до програми літніх Паралімпійських ігор в Афінах. З 2005 року Європейський союз дзюдо почав проводити змагання з ката, а в 2008 році в Парижі Міжнародна федерація дзюдо провела перший чемпіонат світу з ката. Дзюдо входить до програми Олімпійських ігор, де викликає інтерес як від глядачів, так і від спортивних фахівців. За свою історію дзюдо стало глобальним явищем, об'єднуючи представників різних країн і культур. Це сприяє взаєморозумінню, співпраці та розвитку спортивної дипломатії. У сучасному світі дзюдо відіграє роль не лише як спортивний вид, але й як засіб самозахисту. Його принципи, такі як використання енергії супротивника та ефективні техніки управління ситуацією, роблять його популярним серед тих, хто шукає засоби самозахисту та особистої безпеки. Крім того, дзюдо виховує не лише фізично, але й морально. Принципи взаємо ввічливості, поваги, чесності та самоконтролю, вбудовані в практику дзюдо, сприяють формуванню характеру та моральних цінностей у практикуючих його осіб [4, c. 89]. Загалом, розвиток дзюдо відзначається його важливою роллю як у спорті, так і в соціокультурному вимірі, продовжуючи впливати на життя та розвиток людей у різних куточках світу. 1.2. Біомеханічні основи техніки боротьби дзюдо Боротьба в дзюдо є складним і витонченим мистецтвом, в основі якого лежать не тільки фізична сила, а й глибоке розуміння біомеханіки рухів. Дзюдоїсти вивчають та вдосконалюють техніки, які базуються на принципах біомеханіки для досягнення ефективності та контролю над супротивником. У своєму пориві до вдосконалення технік дзюдо, спортсмени звертають увагу на важливість вивчення біомеханіки рухів. Біомеханіка в дзюдо допомагає розуміти, як ефективно використовувати власне тіло та контролювати рухи супротивника для досягнення перемоги. Однією з ключових концепцій біомеханіки в дзюдо є використання сили супротивника проти нього самого. Замість того, щоб просто протистояти силі супротивника, дзюдоїст намагається використати цю силу для забезпечення ефективності своєї техніки. Наприклад, при виконанні кидка, дзюдоїст може використовувати рух та вагу супротивника, щоб збалансувати його і спровокувати падіння [5, c. 10]. Окрім того, дзюдо також включає в себе роботу з центром ваги, який є ключовим елементом біомеханіки. Розуміння того, як правильно переміщати центр ваги, дозволяє дзюдоїстам керувати рухами та позицією супротивника. Це особливо важливо при виконанні технік, що вимагають точного визначення точок опори та контролю руху. Крім того, вивчення біомеханіки рухів у дзюдо допомагає уникати зайвого напруження та травм. Ефективне використання силових елементів, таких як руки та ноги, забезпечує оптимальне використання енергії та мінімізацію ризику пошкоджень. Вивчення біомеханіки рухів у дзюдо є важливим етапом для досягнення високого рівня майстерності в цьому спорті. Це включає в себе розуміння та ефективне використання центру ваги, що є ключовим аспектом у контролі над супротивником та виконанні технік. Один з принципів дзюдо полягає в тому, щоб використовувати силу та рухи противника проти нього самого. Розуміння біомеханіки центру ваги дозволяє дзюдоїстам ефективно використовувати цей принцип, визначаючи, як найкраще використати рухи та вагу супротивника для досягнення максимального контролю та ефективності. Техніки дзюдо, що вимагають точного визначення точок опори та контролю руху, особливо залежать від правильного використання центру ваги. Збалансовані рухи та точні переміщення центру ваги дозволяють дзюдоїстам майстерно виконувати кидки та уникати контратак супротивника [10, c. 89]. Збалансовані рухи гравця є ключем до успішного виконання кидків у дзюдо. Розуміння того, як вага переноситься в процесі виконання технік, дозволяє дзюдоїстам максимально ефективно використовувати власну масу для вибухових та точних рухів. Це забезпечує не лише силовий ефект, але і робить кидки менш передбачуваними для супротивника. Правильне переміщення центру ваги також грає важливу роль у запобіганні контратакам супротивника. Дзюдоїст, який має відмінні навички у контролі свого центру ваги, може швидко адаптуватися до різних ситуацій і уникати потенційно небезпечних ситуацій.Центр ваги грає вирішальну роль у дзюдо, де контроль над рухами та позицією визначається не лише фізичною силою, але і розумінням біомеханічних принципів. Знання того, як правильно переміщати центр ваги під час виконання кидків чи партерних технік, дозволяє дзюдоїстам контролювати супротивника та навіть використовувати його вагу та рух для досягнення своїх цілей. Ефективне використання центру ваги також дозволяє дзюдоїстам бути більш гнучкими та адаптивними в різних ситуаціях на татамі. Вони можуть швидко реагувати на рухи супротивника, забезпечуючи оптимальний баланс та стабільність під час виконання технік. Крім того, вивчення біомеханіки рухів у дзюдо сприяє зменшенню ризику травм, оскільки правильне використання тіла дозволяє уникати зайвого напруження на суглоби та м'язи. Це робить дзюдо більш безпечним для практикуючих, допомагаючи їм уникати серйозних пошкоджень та тривалих періодів відновлення. Зважаючи на зазначене, біомеханіка в дзюдо не лише сприяє вдосконаленню технічної майстерності, але і визначає безпеку та ефективність в цьому надзвичайно витонченому виді спорту [7]. Важливо відзначити, що вивчення біомеханіки у дзюдо не обмежується лише самим виконанням технік. Це також стосується уміння читати рухи та дії супротивника, щоб передбачати його наміри та ефективно реагувати на них. Це робить боротьбу в дзюдо не лише фізичним випробуванням, але і інтелектуальним предметом, де стратегія та біомеханіка зливаються в єдине ціле. Уникнення зайвого напруження та травм є ще однією важливою перевагою вивчення біомеханіки у дзюдо. Знаючи, як ефективно використовувати руки та ноги, дзюдоїсти можуть мінімізувати ризик травм та одночасно забезпечити оптимальне використання своєї енергії. Знання, як ефективно використовувати руки та ноги, включає в себе правильну техніку виконання рухів, уникання неправильних навантажень на суглоби та м'язи. Правильне використання біомеханіки допомагає дзюдоїстам економіти енергію, так як вони можуть використовувати свої сили більш ефективно та з мінімальним стресом для тіла. Це робить їх менш вразливими до втоми та допомагає зберігати енергію для тривалого та успішного виступу. Це допомагає дзюдоїстам уникати зайвого напруження, яке може призвести до травм та пошкоджень. Знання ефективного використання рук та ніг допомагає дзюдоїстам не лише максимізувати ефективність своїх прийомів, але й мінімізувати ризик травм. Правильна техніка виконання рухів забезпечує оптимальне розподілення навантажень, запобігає неправильним навантаженням на суглоби та м'язи, що може виникнути внаслідок неправильних рухів чи поз. Крім того, знання біомеханіки дозволяє дзюдоїстам адаптувати свої рухи таким чином, щоб мінімізувати стрес на організм та сприяти ефективному використанню енергії. Правильна координація та використання м'язово-суглобового апарату забезпечують не лише оптимальну ефективність рухів, але й допомагають уникають зайвого споживання енергії. Економія енергії, досягнута завдяки правильному використанню біомеханіки, дозволяє дзюдоїстам ефективніше володіти своїми силами та уникати втоми. Це особливо важливо для тривалих тренувань та виступів, де збереження енергії може бути вирішальним чинником успіху. Враховуючи динаміку та інтенсивність сучасного дзюдо, правильне використання біомеханіки стає стратегічним фактором для забезпечення не лише ефективності, але й безпеки виступу. Ці знання можуть слугувати основою для розробки індивідуальних тренувальних програм та технічних підходів, спрямованих на підтримання фізичного здоров'я та підвищення результативності дзюдоїстів. Оптимальне використання силових елементів, таких як руки та ноги, включає в себе не лише їхню ефективність у виконанні технік, але й раціональне витрачання енергії. Це особливо важливо в дзюдо, де кожен елемент руху може впливати на загальну ефективність та витривалість спортсмена [6, c. 16]. Мінімізація ризику травм також вимагає від дзюдоїста вивчення власних меж та розуміння того, як правильно розподіляти вагу під час виконання технік. Це дозволяє уникнути надмірного тискання на суглоби та м'язи, зменшуючи тим самим ризик травматичних ушкоджень. Отож, біомеханіка в дзюдо стає не лише інструментом для досягнення великих успіхів у боротьбі, але і засобом забезпечення безпеки та довговічності для самого дзюдоїста. Це важливий аспект формування повноцінного та здорового підходу до цього спорту. Таким чином, біомеханіка в дзюдо не лише робить техніки більш ефективними, але й сприяє загальному розвитку розуміння та контролю над власним тілом та тілом супротивника. Це витончене вивчення рухів допомагає дзюдоїстам досягати високого рівня майстерності в цьому благородному виді спорту [8, c. 75]. 1.3. Основи формування рухових навичок та умінь Основою вивчення техніки дзюдо для дорослих спортсменів та ветеранів є базові вправи, такі як переміщення, самостраховки при падіннях і захоплення. Вивчення цих рухів надає основу для подальшого вдосконалення технік у боротьбі. Під час навчання важливо враховувати індивідуальні показники навчання, такі як швидкість та якість засвоєння знань та навичок. Згідно з Філіною В.А., успішність навчання техніці дзюдо визначається двома групами чинників. Зовнішні чинники включають складність технічної дії та ефективність методики навчання. Внутрішні чинники, залежні від дзюдоїстів, включають рухову обдарованість, вікові та статеві особливості, руховий досвід та активність вивчення техніки. Формування рухових навичок та умінь є ключовою складовою в спортивній підготовці. Нижче подано основні аспекти та принципи формування рухових навичок та умінь: Поступовість і систематичність: Починаючи з базових рухових елементів, навички повинні формуватися поетапно. Прогресія в складності та об'ємі завдань допомагає спортсменові ефективно вивчати та удосконалювати рухові навички. Індивідуалізація: Врахування індивідуальних особливостей спортсменів, таких як фізичні здібності, психологічні особливості та рівень досвіду, дозволяє оптимально вдосконалювати рухові навички для кожного учасника. Постійний зворотний зв'язок: Важливо надавати спортсменам зворотний зв'язок щодо їхніх рухових дій. Це допомагає коригувати помилки, виявлені тренером або самим спортсменом, та покращувати техніку. Варіативність і адаптабельність: Тренування повинно включати різноманітність умов та завдань для формування адаптивності рухових навичок. Спортсмени повинні бути готові до використання своїх умінь у різних умовах та ситуаціях. Повторення та зміцнення: Повторення грає ключову роль у формуванні рухових навичок. Постійне відпрацювання рухів допомагає закріплювати їх в пам'яті та зміцнювати м'язову координацію. Використання сучасних методів: Використання передових методів та технологій, таких як віртуальна реальність, сенсори руху та інші, може поліпшити ефективність формування рухових навичок. Врахування психологічних аспектів: Психологічний стан спортсмена може впливати на вивчення та удосконалення рухових навичок. Тренування повинно враховувати психологічний комфорт та мотивацію спортсмена. Окрім того, формування рухових навичок та умінь є багатоаспектним процесом, який вимагає уваги до деталей та індивідуального підходу до кожного спортсмена. У навчанні техніці дзюдо важливо оптимізувати навчання у двох напрямах. Перший напрям передбачає визначення функціональних асиметрій у дзюдоїстів перед початком вивчення складних технічних дій. Навчання слід розпочинати з провідної сторони, незалежно від віку, та переносити навички на непровідну сторону для підвищення ефективності техніки [11, c. 79]. Другий напрям вимагає уваги до дзюдоїстів, які відстають в технічній підготовці. З ними слід проводити "прицільну корекцію", спрямовану на вивчення пропущених раніше форм дій. Це важливо для того, щоб допомогти їм доганяти своїх ровесників у розвитку технічних навичок у дзюдо. Третій напрямок наголошує на важливості формування комбінаційного стилю протиборства у юних дзюдоїстів. Дослідження підтверджують, що формування комбінаційного стилю атаки у дзюдоїстів на етапі базової підготовки не має негативного впливу на їхні індивідуальні особливості (А. І. Іванов, 2002).