Діти з обмеженими можливостями як об’єкт соціальної роботи (ID:265329)

ВСТУП Україна є учасницею практично всіх конвенцій ООН, які пов’язані із захистом прав людини. Як і кожна країна світу, ми взяли на себе зобов'язання виконувати ці міжнародні конвенції. Ми повинні керуватись принципами та нормами цих угод у своєму державному законодавстві. Навіть більше — ми повинні створити умови для здійснення й захисту прав кожної людини, в тому числі й осіб з обмеженими можливостями, а й зокрема, дітей. Особа з інвалідністю має обмеження, обумовлене фізичними, психологічними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар'єрами, що не дозволяють цій людині, бути повністю інтегрованою в суспільство і брати участь у житті родини або суспільства на таких же підставах, що й інші члени суспільства. Обмежені можливості не розглядаються як частина людини або як її провина: людина може намагатися послабити наслідки своєї інвалідності, але відчуття обмеженості можливостей викликано не інвалідністю, а ставленням людей і бар'єрами, що існують у навколишньому середовищі (архітектурою, соціальною організацією, психологічним кліматом тощо). Головне прагнення людей з обмеженими можливостями – бути незалежним, а це значить мати змогу жити, як усі, бути незалежним. Філософія незалежного життя орієнтує людину, в якої є інвалідність, на те, що вона ставитиме перед собою такі ж завдання, як і будь-який інший член суспільства. Важливо пам'ятати, що людям з інвалідністю, особливо дітям, часто важко бути незалежними, тому що суспільство просто не готове сприймати їх такими, як вони є. Не випадково в хартії Міжнародної ради з етики й боротьби з дискримінацією інвалідів говориться: «Інвалідність визначається не так фізичними недоліками людини, як поганою адаптацією суспільства до її стану. Сьогодні саме людина з обмеженими можливостями змушена адаптуватися до навколишнього середовища, хоча досить лише змінити логіку, і тоді це вже завдання суспільства — адаптуватися до особливостей громадян». Якщо проаналізувати загальнодержавну ситуацію, то в Україні у 2015 році кількість інвалідів складала 2,63 млн. осіб, зокрема дітей-інвалідів - 157,5 тисяч, тобто фактично кожен 18-й громадянин України - інвалід. Аналіз стану сучасного суспільства спонукає до роздумів про роль у ньому людей з особливими потребами. Людство переходить до нової світоглядної парадигми, формується нова культурна й освітня норма поваги до людей з фізичними обмеженнями. Дослідження довели, що кількість людей із розладами і порушеннями стану здоров'я зростатиме навіть за умови, що більшість чинників ризику інвалідності будуть контрольованими. Сьогодні особливий наголос робиться на групі дітей з інвалідністю, які є найвразливішою категорією і потребують не лише матеріальної допомоги та підтримки від держави, а й сприяння у здобутті відповідної освіти, професійних знань, працевлаштування, медичних і культурних послуг. Висновки Інвалідність — це обмеження в можливостях, обумовлене фізичними, психологічними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар'єрами, що не дозволяють людині, яка має інвалідність, бути інтегрованою в суспільство і брати участь у житті родини або суспільства на таких же підставах, що й інші члени суспільства. Обмежені можливості не розглядаються як частина людини або як її провина: людина може намагатися послабити наслідки своєї інвалідності, але відчуття обмеженості можливостей викликано не інвалідністю, а ставленням людей і бар'єрами, що існують у навколишньому середовищі (архітектурою, соціальною організацією, психологічним кліматом тощо). Головне прагнення людей з обмеженими можливостями – бути незалежним, а це значить мати змогу жити, як усі, бути незалежним. Головною методологічною основою роботи з такими дітьми повинно бути направлено на створення сприятливої, доброзичливої атмосфери в класі, сім'ї. Соціальний працівник повинен заохочувати і підтримувати позитивний прояв уваги і хорошого ставлення до особливої дитини, необхідно підкреслювати найменші досягнення, не концентрувати уваги на невдачах і помилках. Індивідуальна допомога дорослого має виражатися у стимуляції, підбадьорюванні, частковій підказці тощо. Пояснення та інструкції повинні мати чітку і зрозумілу форму. Під час занять уникайте багатослівних і абстрактних пояснень, використовуйте наочність. Для розуміння образних висловів, метафор доцільно використовувати метод установлення асоціативних зв'язків із конкретними предметами, що лежать в основі порівняння. При постановці запитань уникайте механічних відтворень. Підводьте дітей до таких ситуацій, коли вони мають розказувати про ту чи іншу подію. Ставте запитання, давайте завдання, що активізують мислення. Для розвитку психічних процесів корисно давати завдання з обмеженим часом на виконання чи поділене на окремі частини. Якнайчастіше використовуйте у корекційно-виховній роботі, в повсякденному житті рольові ігри. Сприймайте не дефект, а особистість дитини!