Зразок роботи
1.1 Поняття, історія виникнення та становлення самодіяльних організацій засуджених
Самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі покликані надавати допомогу персоналу установ виконання покарань у проведенні соціально-виховної роботи. Законодавством визначено, що самодіяльні організації засуджених створюються в установах виконання покарань з метою впливу на виправлення засуджених; розвитку в них корисної ініціативи, соціальної активності, здорових міжособистісних взаємовідносин, залучення до участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту [4, c. 254].
Тищенко Є. Я., зазначає, що «самодіяльні організації засуджених у виправних установах ‒ це добровільні громадські формування осіб, позбавлених за вироками судів свободи, створювані з метою використання елементів самоорганізації і самоврядування засуджених в процесі їх виправлення» [59, с. 137–143].
Самодіяльні організації є силою, яка здійснює одночасно виправлення інших засуджених, які виступають споживачами (об’єктом) виховних заходів, і виправлення засуджених, що є джерелами (суб’єктом) виховних заходів, тобто самих членів організацій засуджених. Пов’язано це з тим, що засуджені, які беруть участь у виправній діяльності в якості суб'єктів, відчувають реальну потребу в систематичній і плановій роботі над собою щодо розвитку і вдосконалення позитивних особистісних властивостей і якостей, щодо підвищення рівня культури і освіти, необхідних їм для роботи з іншими засудженими. Тому досить складно однозначно оцінити, в якості кого виступають члени самодіяльних організацій, які беруть участь у виховній роботі із засудженими (хор духовної музики, лекторські групи, групи з профілактики девіантної поведінки, театральні колективи тощо), ‒ суб’єкта або об’єкта. В їх діяльності ці дві ролі абсолютно нероздільні [59, с. 137–143].
Таким чином, унікальність виправного впливу органів самодіяльності на засуджених полягає у використанні двох факторів виховного впливу на особистість: виховання в колективі і через колектив, а також самовиховання засуджених.
Сутність самодіяльності особистості засудженого є складним явищем. З одного боку, це форма самореалізації людини, прояв його «самостійних», творчих сил і здібностей при виконанні самостійної діяльності; а з іншого, ‒ результат цілеспрямованого впливу педагога при організації пізнавальної, практичної і творчої діяльності.
У зв’язку з чим, можемо констатувати, що самодіяльність особистості засудженого ‒ це самостійна діяльність людини, що знаходиться у виправній установі, яка виконується ним з власної ініціативи на основі знань і умінь, придбаних і спеціально поповнюються в процесі навчання або практичної діяльності, що має творчий характер, в якому проявляється сутність людини, її духовно-моральні якості, що визначають його ставлення до змісту діяльності та прагнення мобілізувати свої емоційно-вольові зусилля на реалізацію суспільно цінних і особистісно значущих цілей.
Аналіз показав, що самодіяльні організації засуджених є однією з форм соціально-педагогічної реабілітації засуджених під якою розуміють комплекс заходів виховного характеру, спрямованих на формування особистісних якостей, значущих для життєдіяльності засуджених, активної життєвої позиції, що сприяють інтеграції їх в суспільство; на оволодіння позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві; на отримання необхідної освіти.
В основі системи соціально-педагогічної реабілітації засуджених засобами самодіяльних організацій є принципи гуманізму, безперервності і перспективності.
У процесі соціально-педагогічної реабілітації для кожного засудженого необхідно розробити систему перспектив. На відміну від Ветошкіна С. А., який визначав мету стимулювання правослухняної поведінки як швидке звільнення з колонії, ми вважаємо, що кінцева мета в системі позитивних соціальних перспектив ‒ це реабілітація особи, що звільнилася в суспільстві. Дана умова заснована на принципі майбуття (перспектив),тобто спільна участь засуджених та їхніх родичів у виховному процесі в далекій перспективі допоможе зняти конфліктні ситуації в сім'ях, що нерідко є причиною або приводом скоєння злочину. Середня перспектива ‒ це можливість умовно-дострокового звільнення; близька перспектива полягає в організації спільних вечорів відпочинку, в додаткових побаченнях, в повідомленнях у ЗМІ, в записах заохочень засудженим в особисті справи, в переведенні на поліпшені умови утримання тощо [60, с.56].
До соціально-педагогічних сполучних елементів відносяться і колишні засуджені, чий досвід пост пенітенціарної реабілітації використовується для внесення коректив у програму підготовки засуджених до звільнення.
Колишні засуджені, що раніше активно працювали в самодіяльних організаціях і, в подальшому, успішно адаптувалися до нових умов життєдіяльності, є прикладом перспективних соціальних можливостей для осіб, які перебувають в ізоляції [60, с.56].
Нерідко причиною скоєння злочинів є неможливість працевлаштування в зв'язку з відсутністю у звільненого освіти або спеціальності. Компенсуючи цей недолік, трудовий та освітні процеси сприяють тому, що людина, що відбувала покарання, знаходить своє місце в житті і в подальшому не допускає порушень законності [60, с.56].
Ефективність діяльності самодіяльних організацій пенітенціарних установ залежить від:
‒ реалізації диференційованого підходу з урахуванням типологічних особливостей засуджених;
‒ забезпечення сукупності взаємопов'язаних соціальних (побутових, трудових, дозвільних, валеологічних, постпенітенціарних) і педагогічних (правових, освітньо-виховних, громадських) факторів, що сприяють виправленню засуджених;
‒ соціально-педагогічного супроводу з метою попередження протиправних проявів з боку учасників самодіяльних організацій.
Таким чином, встановлено, що самодіяльні організації представляли собою одну з форм організації виховної роботи із засудженими. Сама по собі самодіяльність засуджених має тривалий і цікавий шлях свого становлення і розвитку.
Ретроспективний аналіз показав, що самодіяльність засуджених зародилася в радянських виправно-трудових установах в перші ж роки після Жовтневої революції. У 1919 р. в деяких місцях позбавлення волі засуджені брали участь в гуртках з різних галузей знань: суспільно-політичних наук, сільського господарства, природознавства тощо [25, с. 86].
У міру створення виправних установ і розгортання в них виховної роботи із засудженими розширювалася сфера прояву самодіяльності з боку засуджених, яка приймала часом найрізноманітніші форми.
На початку свого існування, самодіяльні організації створювалися з метою використання елементів самоорганізації і самоврядування засуджених в процесі їх виправлення, формування навичок колективізму засуджених і заохочення їх корисної ініціативи в період відбування покарання. Головним завданням їх діяльності було сприяння і надання допомоги адміністрації місць позбавлення волі у виправленні і перевихованні засуджених.
Можна стверджувати, що робота самодіяльних організацій, за час свого існування, накопичила величезний позитивний досвід в роботі з організації виховної роботи із засудженими.
Дослідженням проблем організації виховної роботи із засудженими, зокрема в сфері самодіяльності засуджених, вже досить давно займаються вчені різних сфер знань ‒ кримінально-виконавчого права, педагогіки, соціології, психології.
Встановлено, що ідея всебічного розвитку корисної ініціативи засуджених зародилася ще в 20-ті роки XX ст. Однак відсутність досвіду створення та управління нової організаційної структури засуджених привело до того, що в багатьох випадках самодіяльні організації фактично перетворилися в непідконтрольні органи самоврядування місцями позбавлення волі, де адміністрації відводилася лише роль зовнішнього нагляду.
Вперше своє законодавче закріплення самодіяльні організації як організаційна структура в механізмі виправлення і перевиховання засуджених отримала в Виправно-трудовому кодексі РРФСР 1924 р. В ст. 8 кодексу було сказано, що «у виправно-трудових установах встановлюються всі заходи до усунення шкідливого впливу гірших і найбільш небезпечних в'язнів на інших і до розвитку самодіяльності ув'язнених, спрямованої до придбання властивостей і професійних навичок, необхідних для трудового життя в суспільстві» [27] .
Таким чином, ВТК РРФСР 1924 р. не тільки законодавчо закріпив принцип всебічного розвитку в місцях позбавлення волі самодіяльності та ініціативи засуджених в якості важливої форми виховної роботи, а й вказав конкретні напрямки їх організаційного оформлення, які згодом отримали свій подальший розвиток [27].
З прийняттям ВТК РРФСР 1933 року майже завершилося організаційне оформлення самодіяльних організацій. Стаття 66 кодексу закріплювала, що політико-виховна робота проводилася культ радою позбавлених волі, що складається з різних секцій: масово-виробничої, культурно-масової, санітарно-побутової і редакційно-видавничої. Як і повз перерахованих секцій, у виправно-трудових установах на розсуд адміністрації могли утворюватися й інші секції [27].
Першим спеціально прийнятим нормативним документом, що регулює порядок формування та діяльності самодіяльних організацій засуджених, стало «Положення про самодіяльні організації», затверджене наказом МВС РРФСР № 740 від 1961 р. Правовою основою прийняття даного документу послужило «Положення про виправно-трудові колонії і тюрми МВС» від 1958 р. [27].
Спочатку перед самодіяльними організаціями ставилися наступні завдання: сприяння адміністрації у вихованні засуджених і підвищення їх свідомості, загальноосвітнього і культурного рівня, в організації професійно-технічного і загальноосвітнього навчання, підтримці та зміцненні дисципліни і внутрішнього порядку, дотриманні засудженими особистої гігієни, проведення санітарно-освітньої роботи, а також культурно-масових заходів, спрямованих на виховання у засуджених свідомого ставлення до праці [27].
Як правило, кожну із зазначених завдань обслуговувала певна секція з відповідним найменуванням. Свої завдання самодіяльні організації здійснювали строго під керівництвом адміністрації місць позбавлення волі.
Всі самодіяльні організації формувалися з числа осіб, які зарекомендували себе зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці, навчання і дисципліни. Членом самодіяльної організації міг стати будь-який засуджений, який бажає брати участь в їх роботі. Прийом в члени самодіяльних організацій здійснювався на підставі письмової заяви засудженого, після чого він включався до складу секції, в якій хотів працювати. Рішення про створення самодіяльних організацій засуджених приймалися на загальних радах колективів засуджених в загонах [27].
В межах дослідження, зупинимося більш детально на секції дисципліни і порядку, оскільки роботі цієї секції надавалося виключно важливе значення. Виходячи з назви, головне її завдання полягало в підтримці правопорядку і дисципліни, а також забезпеченні виконання режимних вимог засудженими у виправних установах.
Магістр